Терцина. Зірничне плесо конюшинових отав.

Цю тишу виплекала ніч.

Цю темряву, народжену мовчанням сонця,

розвиднює осріблений псалом молодика.

На соковитий луг лягла молочного туману пелена,

бомбони конюшини п’ють росу.

Кульбаби всю свою красу із меду жовтого

у білий пух перетворили –

летять за вітром безтурботні парашутики насіння.

Лапаті вуха лопуха порозросталися ушир,

пітьма читає ставковий псалтир.

Дзеркальне плесо відображує танок зірок.

Кінський щавель гінкими стрілами багатий.

Крислатий явір вийшов до води.

Качки шерехотять у володінні гострої осоки.

Від мурів замку йде тепло

і розливається над лугом соковитий спокій.

Понад туманами пливе,

мов корабель, старенький монастир.

У трюмах саду – 
зорепаду сіль, гупають яблука, грушки.

Щогла кринички_журавля дрімає в товаристві винограду.

Хорали ангелів цвітуть молитвою – осанна.

Ясніють стигми для душі і тіла – образи’.

Кублиться прохолодою під мурами мара туману,

осика тче тремтячий шерех страху –

вводить у оману,

плющ упіймав високий мур у плетений ясир.

Цю ніч зірничну,

цю тишу /конюшиновий імбир/

напоєну серпневою задухою дурману,

ковальський молот грому

без жалю розбив.

- - -

*Клод Моне