Андрій Басанець. Опівночі (з циклу "Жінка")

Легка вода.

І місяць над водою,

теплом і цвіркунами молодий.

І жінка йде –

зі мною.

й не зі мною –

опівночі купатись до води.

Вона німа.

І ніч уся німа.

І світ увесь – омана, блуканина,

де хмари плинуть і волосся плине

по золотих серпневих килимах.

І хтозна,

як перемогти мені

цю темряву,

що світлом мироточить,

цей плюскіт на осінній мілині,

цю скойку сну,

цю білу квітку ночі.

Андрій Басанець. Травень

Надвечір дощ. Пахотнява надвечір –

акація, акація цвіте.

Торішнє яблуко і свіжий сир овечий

сплітаються у плетиво густе.

І мати вийшла. І таке тривожне

тремтить пелюстя на її очах,

що ми вже, наче церква з подорожнім.

що ми вже, наче вечір і печаль.

Ми дивимось, як устає з болота,

як жовто пахне півниками ніч.

А серце стрімко виростає в дотик

до споночілих материних пліч.