Олександр Блотнер. Розмова

вона: у мене хрестик... забрали через тебе,
і Прощення чекати не мені
він: минуло років вісім десь без тебе
та губи пам'ятаю я твої
вона: Обійми ніжні, а пристрасті не треба,
хоч і не страшна вона мені
... у мене хрестик забрали через тебе
я гріх наш пам'ятаю назавжди

Олександр Блотнер. Куди поділись древні люди?

Куди поділись древні люди?

В які могили відійшли? 

Невже ковтнули їх ці дюни,

Безжальні вічності піски?

 
Що із народом древнім стало? 

Що зводив кам'яні міста? 

Із стін високих їх здавалось 

Ти вежам не знайдеш кінця...

На вежі лиш одній стояла 

Закрита в чорне полотно 

І поглядом все проводжала 

В пісках самотнє марево

Стояла дивлячись на захід 

Ледь рухались її вуста 

Цариця сліз своїх не зрадить 

В пустелі сльози лиш вода 

Відходив з міста люд великий 

Геть обмілівши у кінець 

“Йому в дорогу дай Всевишній 

мій поцілунок і вінець”

 
Молитви древні все шепоче 

Відомі лиш своїм богам 

Із вежі тихо всім пророче 

Майбутнє внукам та синам

 
У ритуальні шати вбрана 

Дуга до скронь аж пролягла 

Богам остання її шана 

Навіки віддана вона 

Піски поглинули те місто 

Народ розбрівся по світах 

Скажи чи було все це дійсно? 

Не знаю, відповідь у снах

У снах стоїш у шатах чорних 

Ти на вершині вежі мрій 

Світи в очах твоїх бездонних 

Молитви, шепіт ... тепер твій

Олександр Блотнер. Сезон жнив

Вже другий день падає сніг в моєму місті. Він лежить на асфальті. Не тане. Місто вкривається білим покривалом і це означає, що закінчився черговий сезон. Осінь вкотре плавно перейшла в зиму. Цього року осінь мала різні запахи. Сигарет Харвест Чері, солодких п'янких парфум, старих і нових вагонів поїздів, теплого жіночого тіла.

Сезон розпочинався якось розгублено. Без чіткого уявлення про напрямок життя. Нічого нового в цьому немає. Так буває часто. Та зараз почуття, яке виринуло рік тому набрало сили, стало стабільним. Кути зору змінились, хоч речі залишились незмінними.

Для завершеності потрібна була героїня і героїня сезону знайшлась: гостра, небезпечна, спокуслива і холодна. Рок-н-ролл і алкоголь, духи, які збивають з ніг і нігті, які впиваються в шкіру. А потім чуже місто і шрами, як спогади, і впевненість, що за пару днів знову все повториться. Хоча причини повторюватись немає. І все повторюється. Не так само, трішки по-іншому. Спіраль розкручується, розкручується. Розкручується далі до свого логічного кінця. І от вже пару тижнів ні духів, ні морозу по шкірі від ледь відчутного дотику нігтів, ні чого. Рок-н-ролл затих десь у підвалах. Алкоголь втратив смак. В кіосках закінчився харвест. Впав сніг і прийшла зима. Сезон закінчився.

Олександр Блотнер. Історія про миш

Мені не спиться котру ніч,

все марева приходять в гості, 

розтоплять стару білу піч, 

шматки викурять мої злості

ми сядемо тихенько ниць, 

вони новин останніх збірку 

усю розкажуть без дурниць, 

історії сховають в дірку

там миш жила колись сама,
була чудова ніжна жінка, 

вона зустріла раз кота, 

влюбилась і кінець! Блондинка!

Кіт той - галантний кавалер, 

завжди мурличе щось на вушко, 

напористий, мов той бретер, 

за мить волоче дівку в лушко

а та і рада до небес! 

що лап міцних обійми чує! 

ой, небезпечний то процес, 

чорнявий вже малу куштує.

ось так, пропала без сліда, 

згоріла в полум'ї кохання, 

котові ж все це не біда, 

не раз втамовував бажання.

уже й остила моя піч, 

а марева повзуть додому 

вони повернуться на ніч 

байками знімуть мою втому

Олександр Блотнер. Примара

За дощем прийшла примара
притулилась біля крісла
мов маленька чорна хмара
ходить вулицями міста

невідступно, крок за кроком
понад вухом чую смішки:
то крадеться боком, боком
і вже чую ставить ріжки

оглянувся і нікого:
дощик падає тихенько
я піду і ненароком
поглядатиму швиденько

у вітрини і калюжі
шкла автомобілів чорні,
а іще я куплю ружі
кольором червоним повні

приготуюсь я належно
зустрічати мою гостю
вона зайде обережно
поки я подушки мостю

розсміється дзвінким сміхом
задоволена собою
я обійму її спіхом
тай залишу із собою

Олександр Блотнер. Я біля акації стою

Я біля акації стою,
надихатись не можу,
а ти десь там в раю
запарюєш в чай рожу

стою не пам'ятаючи себе,
ні тут, ні там — посередині.
не перший рік мене несе
по цій невідомій країні

і вже вернувся на поріг,
стояв заслуханий, я, співом,
здавалось вишнею пах пиріг,
заходь мандрівний сміло.

і крок зробив я уперед,
замок лиш дзвякнув тихо.
і що? Навколо очерет,
а птах зайшовся сміхом...
...
а ти десь там, в раю
чаруєш тихо своїм світом,
я ж біля акації стою,
не вернусь я цим літом

Олександр Блотнер. Синій шарф

Вітер
Зриває шарф
із синіх барв,
навколо мгла
та холод хмар

все сірі дні
пересічні
проходять повз
такі сумні.

калюж слизьких
дощів дрібних
безмежність йде
хто ж проти них?

А тут цей шарф,
із синіх барв
він захища
від різних чвар

собою він
аж до колін
закутає
від перемін!

врятує враз
від всіх образ,
від злих вітрів
фальшивих фраз

він колір свій
крізь буревій
віддасть тобі!
Це колір мрій!

Так, мрій терпких
та мрій п'янких
як колір цей
НЕ пересічних!