містечковий всесвіт за
горіхами сонними
у північ одбиту схололими
дзвонами
Сонце Місяць
Коріння нічного дощу
вплітається у дрімоту невеличкого міста.
Синагога схлипує вві сні.
Її шкіра – у синцях плісняви,
у ранах від куль ховаються павуки.
На запльованій підлозі – сліди запустіння.
Перекреслені трухлявістю дошок,
сльозяться_сліпають зіниці вікон.
Іржавіють цвяхи_вії.
Крізь шпарини вікон усередину вдирається вітер,
нишпорить у пронизаній дощовим скапуванням чорноті,
хапає за крила кажанів,
напинає павутиння і стихає.
На площі – ані душі.
З Рубані* сповзає важка ковдра туману,
дзвіниця церкви задихається у білому мареві.
Ладан, упереміж із лунами молитовного співу,
образами святих, витає над сусальним спокоєм храму.
У теплому, зігрітому людськими проханнями і жалями,
ситому нутрі чуває лампадка.
Шум ріки змішується із шерехом тіней смерекових велетнів,
запах осінньої хвої в’їдається у легені містечка.
На цвинтарі під горою блимають поодинокі вогники свічок.
Хрести, напившись дощу, наче вищають.
Ростуть, з року в рік, мов гриби.
Гора журиться.
Ліхтарі вихоплюють із темряви
метушню каштанових ґудзичків,
яскравих фантиків од цукерок,
зблиски калюж,
що їм вітер сипонув у спину жменю листя.
Міський парк ховає за пазухою камінь.
Темне минуле.
Місток через потічок –
плита_надгробок, що надписом униз (до води )
мовчить на івриті про те, хто спочиває десь там у землі,
з якої її вирвано із корінням,
а кістки сиротіють за межею душі.
…Скільки ж слідів од підошов зосталося
на спаплюженій байдужістю спині –
не злічити…
Над ранок сонячна манна осяє вулички,
додасть терпких кольорів у гриви кленів,
підкине павутинок_хмизу у рудавий вогонь падолисту,
зігріє одцвілі зела, написи та понівечені тіла могил
на єврейському цвинтарі.
Чинно зазиратиме у вікна церкви,
прикрасить могилку синагоги,
відвідає костел, що більше аніж півстоліття
відбував покуту: заводом по виготовленню ліхтариків
«Маяк»
(за часів радянської влади).
Заплутається у жевжикуватому цвіріньканні
і розчиниться між запахів:
диму із коминів,
пізніх яблук,
смарагдових ялиць,
прілого листя сонних горіхів,
річкової вологи,
посеред вохристого падолиста
та одвічної неприкаяності вибраного_вигнаного народу.
*назва гори у Старому Самборі, Львівської області
