 |
| Портрет зі збірки «Листя трави» |
Біля міської мертвецької, біля воріт,
Куди випадково проліг мій шлях поодаль від шуму,
Я зупинився, здивований, – бо ось! лежить тіло бідної мертвої проститутки,
За її трупом ніхто не прийшов, його відклали на мокру цегляну бруківку.
Божественна жінка, її тіло – я бачу Тіло – я дивлюсь тільки на нього,
Цей дім, колись сповнений пристрасті й краси, – іншого я не помічаю.
Ні холодна безрухість, ні струмуюча з крана вода, ні трупний сморід не вразили мене,
Лише сам дім – цей чудовий дім – цей витончений дім – ця руїна!
Цей безсмертний дім, більший за всі збудовані будинки!
За увінчаний білим куполом Капітолій з величною статуєю зверху, за всі високі старовинні собори,
Цей маленький дім більший, ніж всі вони разом, – бідний, розпачливий дім!
Прекрасна, жахлива руїна! обитель душі! сама душа!
Дім, до якого ніхто не прийшов! візьми собі один подих з моїх тремтячих губ,
Візьми одну сльозу, що впаде біля тебе, коли я піду.
Мертвий дім любові! дім божевілля і провини! розвалений! зруйнований!
Дім життя, що недавно розмовляв і сміявся, – але ах, бідний дім! вже тоді був мертвий,
Місяці, роки сяючий, прикрашений дім, – але мертвий, мертвий, мертвий.
Оригінал тут: Walt Whitman «The City Dead-House»
