Оля Лахоцька. Не метемпсихоз

Малюнок Філіпа Страуба

коли все закінчиться

і воїни познімають свої лати,

я поселюся маленькою пташкою

на древньому дереві,

де мох втрачає орієнтири

і починає рости вгору, сплутавши землю і стовбур,

а комашка під кожною лушпайкою кори 

знаходить собі домівку.

мені буде достатньо води 

з волохатої листяної долоні 

і блиску сонячних променів,

що крихкими павутинками вплітаються в гілля.

я співатиму легко і щасливо, 

але боюся,

що не зумію виспівати твоє ім'я

пташиною мовою,

як колись не зуміла

виспівати його

людською.