Оксана Суховій. Голос

Старіє голос. Ранок та імла.

А я стою, як віко проти вікон.

Ще трохи – й покладуть мені музики

погребне віно впоперек чола.

Ще може молитви зашелестять

та свічка перехилиться на груди.

Та й поведуть у білу хвищу люди

моє брудне налякане дитя.

За стіл посадять, сльози обітруть,

а не розрадять, а не заколишуть.

…Хіба прочахла поминальна тиша

впаде йому хустинкою до рук.

Не зобижай хлоп’яти, чужино…

Не насідай на нього, самотино…

Лети-лети, душе моя пташина,

і дихай-дихай на його вікно…