сидиш ти на подушці хмелю
і скляними нігтями
лоскочеш молодого тремтячого бога
за вікнами твоїми крутяться колеса
червоні сазани у твоїх басейнах
співають про любов і небачені просвіти –
між тугою творення і твоїми обіймами
твоє око всевидяче як пес на ланцюгу
твоє дихання чутливе як мороз по шкірі
і нікуди подітися од твого пронизуючого мороку
стоять у тарілках порцелянових
одноденні твої печалі
і нащадки твої бджолами мерехтять коло вух
а сто ковалів стоячи на колінах
смиренно питають у тебе
а скільки ж смертей
умістилося всередині
бодай однієї твоєї залізної волосини?
ви щось дуже привабливу картинку поставили для цієї крокодилиці і людожерки, нє? )
ВідповістиВидалитистоять - стоячи - може, печалі щось інше могли робити, чи це принципово?
.хм.
ВідповістиВидалити.а що вони ще можуть робити у тарілках?
. не знаю, особисто мені цариця Ци Сі не видається таким уже монстром, є в ній щось дуже таємниче нмд
та багато можуть: сховатися, наприклад, або принишкнути, або танути.
Видалититаємниче? ну, так, шлях від наложниці до імператриці завжди таємничий, з одного боку. тим більше, у розумі їй не відмовиш, звісно.
з іншого боку, надто багато крові вона по собі лишила.
вірш чудовий!:о)
Видалитишановний Орку, може нехай ті печалі "тануть" у тарілках, як каже Люба, бо сто ковалів також стоять і дуже близько біля печалей... подумайте.:о)а ще ті печалі можуть застигнути. може так?
"сонце на твоїх литках безконечне як прощання" -
ВідповістиВидалитивже самодостатня річ.