Олеся Гулько-Козій. Схиблена.

Не хотілося його слухати, але Іванко говорив і говорив.  Я хвилювалася, тому з усього  почутого втямила одне – він повернувся у село за мною, бо закортілося  йому перемінити моє занехаяне життя. З часів нашого першого кохання минуло майже шістнадцять років, не скажу, що забула те почуття, хоча прагнула цього дуже. Бита негараздами сільського життя, я все ще залишилася вродливою, тому втішно було чути, що на таку, як я, він так і не натрапив, хоч об’їздив ледь не цілий світ.

     Я працюю продавчинею у звичайній сільській крамниці, після кожного переобліку, залишаючи зарплатню власникові. Лариса, моя змінниця, звинувачує у нестачах мене – варто обважувати покупців грамів на шістдесят,  а  літніх можна і на сто шістдесят. Вони не перераховують – вірять  твоїй совісті. Щовечір я відбиваю  атаки місцевих чолов’яг,  котрі, повертаючись з роботи, просять пива, або горілки «на список». Я їх не зношу за непомірну жагу до алкоголю. Хоч часом мені здається,  ніби ненавиджу увесь світ, тільки тому, що він не такий, яким хочу його бачити.

    Чоловік у мене п’є,  як майже в усіх моїх сусідок. Щоправда, не вмію я, як вони, жити:  світанкової пори замість, пташиного співу, чути матюки на свою адресу,  а вночі леститися до того, хто  з такою самовіддачею їх викрикував.  Отож, живу у іншій кімнаті, не  дихаю смердючим перегаром, не терплю його голублень.  Попервах він не йняв віри, що втратив мене. Чіплявся з пестуваннями, але для мене вони були бридкими й набридливими.  Лицедійка з мене нікудишня – без роздумів і жалю відтручувала хмільні залицяння. 

        Відтоді як з’явилася у нього коханка стало наче легше. Більше не будив мене серед ночі, вимагаючи сексу. Повертався додому передсвітанкової пори й укладався спати. А я  виконувала всю роботу по господарству  - чоловічу й жіночу. Це було таке покарання за холодність.

 . Свої бажання й пристрасті я поховала давно і назавжди. Хоча…Коли спала з розчиненим вікном то інший раз пробуджувалася  від трепетання – легенький повів вітерцю збуджував лоскітним доторком до  шкіри.  У такі хвильки я поверталася на бік, зітхала й силкувалася переконати себе у тому, що сплю, але обдурити себе не вдавалося. Зривалася з ліжка й босоніж  бігла у  коридор, найшовши у кишенях його одягу цигарки, виходила на подвір’я, мостилася на лавчині, що  зроду-віку стоїть під горіхом, і палила.  У селі не надто  добре відгукуються про жінок, котрі покурюють, але не надто сильно я цим проймалася. Все-одно кажуть, що я схиблена. Вдома б'ю  посуд, коли щось мене дійме.  На вулиці голосно лаюсь з сусідами, коли хтось із них намагається  вчити мне, як у світі жити.   Можу уразити й скривдити і можу образитися сама, але ніколи  й нікому не відмовляла у допомозі, як і мені, ніхто з цих людей, зроду не відмовив.

       Я не надто добропристойна вірянка, що постійно відвідує церкву й стає навколішки, але щовечора, замкнувшись у своїй кімнаті, повертаю обличчя до образка й молю Бога, щоб послав мені сили стерпіти те,  чого змінити не можу. Я   не свята мучениця, просто слабка, бо не можу розлучитися.  Він не знає , що після травми, яку переніс кілька років тому, з часом остаточно втратить зір – це повідомив мені лікар у центрі мікрохірургії ока. Йому правди ніхто не сказав, і я не наважилася. Жалощі і співчуття змушують мене  ходити примарними манівцями, замість крокувати  широкою дорогою життя, де можливо, зачекалося моє щастя.     

    У мить, коли  страх  перед майбутнім надвисав над моєю головою, все довкола страчувало фарби й відтінки, мені ставало невимовно  жаль тих щонайліпших років, що перецвіли ніким не  розтривоженим квітом. Вчащало уїдливе відчуття приреченості, а за ним  приходило  мимолітне бажання накласти на себе руки.  

    Вчасно Іванко з’явився у селі. Заспокоювало, що у ліжко одразу  не тягнув, просив зібрати валізку й уночі  надійти до яблуні, під якою ми казна-коли зустрічалися – я не квапилася з відвітом, бо  не була підготовлена до такенних змін у своєму нікчемному житті. Але тільки-но бачила його, як спокій поринав у небуття, і тільки-но ми починали розмовляти, як прокидалося некероване бажання кинутися йому в обійми. Подумати тільки – вже багато років я не мала можливості бодай притулитися до чоловічого плеча.  Попри те, що ставилася до особин полярної статі недовірливо, що  завше старалася  держати пристойну віддаль, відчула до Іванка не лише довіру, а й потяг. Він переконав мене у тому, що коханка мого чоловіка, у разі чого, подбає про нього.

     Не люблена й роками не пещена, я почекала поки мій благовірний засне, а потім почала пакувати валізу.

            Тягла валізу до яблуні, намагаючись не розбудити сусідських собак, та  дарма, вони обгавкували мою втечу так, як завтра обгавкуватиме її усе село. Я добре знала, що пліткарський талант  моїх односельчанок, ніяк не обмине такої події -  схиблена втекла від свого трутня,  що вже декілька років гасає по курвах, у пошуку того, що вона йому не може дати.  

      Я все ще не відала чи стане у мене рішучості й снаги, щоб всадовитися в автівку й дозволити чоловікові, якого колись кохала, змінити моє буття, але коли нарешті добрела до яблуні, що самотньо росла в кінці вулиці, біля городу з некошеною отавою, і поставила валізу, вагання почали потихеньку розтавати. Зігнувшись над оброшеними бур’янами, я почала шукати яблука, бо відчула, як дошкуляє голод – не їла іще зранку. Сидячи на валізі, я гризла маленькі яблучка, кислі наче моя доля.

      Була лагідна серпнева ніч. Над закрайком небозводу повис місяць. Чулися звичні для нічного села звуки: спів нічних пташок і серенади цвіркунів – усе зливалося з віддаленим гудінням, що долинало з траси,  яка проходила через центральну вулицю села.

      Знала, що прийшла на місце зустрічі раніше, тому спокійно чекала й згадувала оте перше в житті кохання. Воно було яскравим, проте коротким.

    Іванко проводжав мене додому з дискотеки. Коли дійшли до обійстя баби Марічки, він перескочив через паркан й нарвав півоній, яких було у садку немолодої жінки чимало. Для слухняного й смирного юнака цей вчинок був просто героїчним.  Не знаю від чого у мене паморочилося тоді в голові: від солодкого запаху півоній чи від несміливих його цілунків.

       Він часто обсипав мене обіцянками й зізнаннями, але не довго.  Усе змінилося раптово, коли  попросив дозволу зробити з мене жінку, а заодно з  себе чоловіка, бо сексуального досвіду ані в нього, ані в мене не було. Поки ми, цілуючись, лежали у бур’яні під яблунею, усе було добре. Але варто було Іванкові залізти мені під платтячко вологими й липкими руками, як усе це видалося чимось образливим і прикрим, і я зробила спробу зупинити його, хапаючи ошаленілі хлопчачі руки, коли вони уже вкрай знахабніли. Ніби напоєний дурманом, він голосно дихав, те дихання лякало й паралізувало мене – і приборкана я нарешті завмерла, очікуючи вирішальної миті дорослішання. Але скільки б ми не толочили щирицю й кропиву, тієї ночі нічого путнього не вийшло. Розтоптаний своїм першим невдалим досвідом, він хутко підтягнув штани й утік, залишивши мене, розгублену й заголену, лежати під яблунею.

     Як давно це було, подумала , поглядаючи на   годинник – він запізнювався. Вогників фар я виглядала ледь не до світанку, але  він знову утік, як і шістнадцять років тому.

     А я й справді -  схиблена! Подумалося коли поверталася додому. Мені  потрібно було пережити цю ніч, щоб зрозуміти – знаю Іванка лиш звіддалік, а щоб змінити своє життя, не варто отак знаскоку кидатися на нього.  Я переступила поріг свого будинку,  не розпаковуючи валізи, взяла свідоцтво про шлюб і паспорт  й поїхала у райцентр, щоб нарешті подати на розлучення, не відчуваючи навіть  абищиці сумнівів.