Терцина. Сліди од підошов

                       містечковий всесвіт за горіхами сонними

                       у північ одбиту схололими дзвонами

                                                Сонце Місяць

Коріння нічного дощу

вплітається у дрімоту невеличкого міста.

Синагога схлипує вві сні.

Її шкіра – у синцях плісняви,

у ранах від куль ховаються павуки.

На запльованій підлозі – сліди запустіння.

Перекреслені трухлявістю дошок,

сльозяться_сліпають зіниці вікон.

Іржавіють цвяхи_вії.

Крізь шпарини вікон усередину вдирається вітер,

нишпорить у пронизаній дощовим скапуванням чорноті,

хапає за крила кажанів,

напинає павутиння і стихає.

На площі – ані душі.

З Рубані* сповзає важка ковдра туману,

дзвіниця церкви задихається у білому мареві.

Ладан, упереміж із лунами молитовного співу,

образами святих, витає над сусальним спокоєм храму.

У теплому, зігрітому людськими проханнями і жалями,

ситому нутрі чуває лампадка.

Шум ріки змішується із шерехом тіней смерекових велетнів,

запах осінньої хвої в’їдається у легені містечка.

На цвинтарі під горою блимають поодинокі вогники свічок.

Хрести, напившись дощу, наче вищають.

Ростуть, з року в рік, мов гриби.

Гора журиться.

Ліхтарі вихоплюють із темряви

метушню каштанових ґудзичків,

яскравих фантиків од цукерок,

зблиски калюж,

що їм вітер сипонув у спину жменю листя.

Міський парк ховає за пазухою камінь.

Темне минуле.

Місток через потічок –

плита_надгробок, що надписом униз (до води )

мовчить на івриті про те, хто спочиває десь там у землі,

з якої її вирвано із корінням,

а кістки сиротіють за межею душі.

…Скільки ж слідів од підошов зосталося

на спаплюженій байдужістю спині –

не злічити…

Над ранок сонячна манна осяє вулички,

додасть терпких кольорів у гриви кленів,

підкине павутинок_хмизу у рудавий вогонь падолисту,

зігріє одцвілі зела, написи та понівечені тіла могил

на єврейському цвинтарі.

Чинно зазиратиме у вікна церкви,

прикрасить могилку синагоги,

відвідає костел, що більше аніж півстоліття

відбував покуту: заводом по виготовленню ліхтариків «Маяк»

(за часів радянської влади).

Заплутається у жевжикуватому цвіріньканні

і розчиниться між запахів:

диму із коминів,

пізніх яблук,

смарагдових ялиць,

прілого листя сонних горіхів,

річкової вологи,

посеред вохристого падолиста

та одвічної неприкаяності вибраного_вигнаного народу.

*назва гори у Старому Самборі, Львівської області