Терцина. На дні червоної води

Кожного разу,

як світло срібного сентаво

просочиться крізь вітряну югу,

вицвілу мішковину хмар,

прожилки крил осіннього рудого кажана,

& какофонію думок,

відтінки загублених посеред літа

звуків і запахів дощу,

спільні шторми римованої крові,

крізь паморозь вікна –

він малюватиме її слова,

човнами_віршами шукатиме дорогу

до листопадового серця арапайми.

Обернеться тінь силуету

голосом явора.

Гаряче пульсуватиме

продовження пісенної води.

Нічні птахи йому нестимуть

прутики безіменні, сніг,

луску, в якій колишеться осоння,

байдужі погляди перлівниць.

Звиватимуть в гілках_долонях

глибокі кольори ріки,

виклюють з пам’яті зернята чорні,

до краплі вип’ють сповідальну ніч,

крильми розріжуть зашморги строфи.

- - -

Над ранок,

спустошена словами,

на дні червоної води

самотина розтане

і чорна яворова тінь

вужем сховається у душу.

Щезнуть чернетки_бистрина_птахи

у вогняних зіницях арапайми.