ОльгамацО. Мости

я наводжу мости мене вабить ходіння мостами

бо без них мов без рук як не вмієш іти по воді

не тримай мене більше ми вже нероздільними стали

ми потрапили разом самі до своїх володінь

на мостах тренувати ходу то заняття веселе

можна впасти в усмішку ріки без усяких причин

я наводжу мости і щоразу від себе до себе

ну а ти попід ними течи і течи і течи

ОльгамацО. Скриньки

хлопчику із музикальною зовнішністю

у тебе під сорочкою нечувані мелодії

у тебе замість душі музична скринька

і якщо розстібнути комірець твоєї сорочки

усе стане музикою

дівчинко із поетичною зовнішністю

у тебе під сукнею нечитані вірші

у тебе замість душі поетична скринька

і якщо розв'язати бантик твоєї сукні

усе стане поезією

хлопчику із музичною скринькою замість душі

тримай свої мелодії у секреті

блукай у міжтінні днів

і як тільки зустрінеш

дівчинку із поетичною зовнішністю

не розгубися

поклади її на музику

дівчинко із поетичною скринькою замість душі

тримай свої вірші в таємниці

будь уважна до незнайомців

і вчися бачити крізь сорочки

бо коли прийде

хлопчик із музикальною зовнішністю

усі скриньки відкриються

ви станете музикою

ви станете поезією

усе стане вами

ОльгамацО. (де)монолог

любий берімось за руки ходімо у люди

тисячу літ ми уже не виходили з дому

ми молодіємо з віком не бійся мій любий

наші роки я сховала у скриню бездонну

любий ходімо хутчіше згодиться і поспіх

нас у цій плоті новій не впізнати нікому

я чепурилася кілька сторіч уже поспіль

я підібрала тіла нам неначе з ікони

любий поглянь-но здається це дійство кінцеве

хтось підкорив колективне людське безсвідоме

любий ми вийшли здається ми вийшли із себе

краще берімось у руки ходімо додому

ОльгамацО. Квіт

я щоночі шукаю поезії квіт

коли місяць уповні

і коли ніч несповна місяця

я відлітаю далеко за місто

далеко за всесвіт

там у хащі натхнення

визбирую у рукави душі

усе що квітне

допоки треті музи

голосу не подадуть

і тільки в останню ніч

кожної високосної вічності

я напуваю усіх спраглих

настойкою з квіту поезії

і без окулярів бачу

як у їхніх розширених зіницях

бісики грають

бо ж ока обидва у мене треті

а вірші мої приворотні