Мої вірші сходили нанівець.
Парнас цідив із келихів байдужо.
Хтось богом був іще, а хтось паплюжив...
Між музики й пересічних слівець
Цей вечір також сходив нанівець.
Свічада - прісний відблиск самоти.
Застигла кава нуртом в філіжанці.
Ти сколихнув раптовим «Мо' до танцю?»
Залишила свічадам берегти
Я відблиски чужої самоти.
Покинула буденності ярмо.
Цей такт і звуки… руки… руки… руки…
Солодкий плід нестиглої науки,
Яку посіяв тим коротким «Мо' ?»
…А далі кожен у своє ярмо…
