Яна Устимко. львівська весна

сумує лев підперши підвіконня

весна до Львова править навмання

щорік в її підпряжці менше коней

а цього року – жодного коня

і шкода леву весну францувату          

яка години топить у вікні                                                                                  

хотілося б йому їй заспівати                                   

та голос вже давно закам’янів

Яна Устимко. Коляда

вперше після дитинства                                

сніг розквітав лапато                     

щоб відігріти раєм  

погляди  від  землі                       

час воплотився в дійство                         

місту  хіба ж це свято?                      

місто – голодна зграя

мишачих королів

в пошуках кусня сиру                       

і чергової  бучі                           

рискали в закапелках    

хижі масні слова           

у сніговому вирі

тільки cтарий лускунчик                   

тріснутим  акапелло

тихо колядував            

Яна Устимко. Різдво. вид із ратуші

                                                                                    

кину монету з ратуші

може Нептун спіймає

Ринок сьогодні затишний

з рейок зійшли трамваї 

віє із Катедральної

ладаном і ваніллю

ходить зима підвалами                           

з ангелами на тілі

дранкою сни замощує                                                    

гріє борщем безхатьків            

і ялинковим дощиком
шиє на душах латки

                

Яна Устимко. Зміни в умовах конкурсу!

У зв'язку з передноворічними  клопотами продовжуємо тривалість конкурсу
http://litera-guru.blogspot.com/2012/12/blog-post_9953.html
Останній термін подачі творів  - до Нового року (не пізніше 24.00 31 грудня:-)).
Для обговорення твори будуть виставлені 01.01.13 року :-))

І ще одна гарна новина: тепер маємо і чудові призи для переможців. Так, переможець може обрати для себе ось таку вишукану силянку від Зоряни Лісевич:

або книгу Тараса Антиповича "Хронос" від адміністрації "Літературної гуральні":

Яна Устимко. Нагадування про конкурс!

Друзі! Нагадую, що до завершення подачі творів на конкурс http://litera-guru.blogspot.com/2012/12/blog-post_9953.html залишилися два вечори, півтори ночі і один день! :-)
Так що пишіть, шліфуйте і висилайте, але не баріться! )

Яна Устимко. граб

пограбане листя горбатого граба

просіює сонячну тінь

здитинілий граб усміхається слабо

тонкому потоку видінь

у граба у хмарах крисаня застрягла

а дідько поцупив ціпка
і грабовий світ розбиває по кахлі
щоб тихо всихати звикав

Яна Устимко. сосна

соснова глиця сутінню дзвенить    

поміж голками вітер лоскіт  котить                      

тендітний стан у юпці з теракоти                                 

зійшов з луни  у скам’янілу нить                                 

над морем на скелястому шпилі

крилом гойдає чайка сіру хвилю                             

сосна колись давно когось любила                                       

коли  дівчам ходила по землі                                         

сосна і чайка дивляться  на діл             

де море грає море берег  теше              

і дві сльозини котяться  до верші                      

і дві жарини гаснуть у воді

Яна Устимко. перший сплін

фатальний  перший сніг на хризантемах           

ще сонних  і до зради не готових      

не вплетених у грудня мертву мову        

сьогодні вранці сходив  соком  темним

обпалював  і сік податні  стебла                                         

і пробирав  до хрипу як васабі                                   

і в ірій безтурботне  листя вабив                                             

здирав його безжалісно ще теплим

воно під ноги клалося  покірно    

а хризантеми гнули голі спини

і видихали осінь по сніжині

тепер не їй – німому грудню вірні                  

                                                   

Яна Устимко. грудень

припиняють дощі лімітовану оргію   

на землі перемоклій іржавими ріками  

тих що вижили – визнати рівновеликими

і за всяку ціну не дозволити зникнути  

тим що відчай зимовий стоїчно відторгнули

мла блукає безчассям на лінії дотику                                

між багряним і білим між кров'ю і шкірою

темні кола болять 

та безсонню не вірю я                            

пропікає вагання кошмарами сірими –       

стали ночі примарними тижні  короткими    

от і грудень прибув документом без імені

хоч  де-юре розморений чаєм з цитриною 

та де-факто у тексті нордичними римами 

лиш по білому білим – тепла не знайти мені

погортати й подерти – вважай  не отримала

ЯнаУстимко. Миколай

щезником щезником срібний туман
та відпусти його та не тримай

снігом сніжинами витряси сміх

з-під зачудованих вранішніх стріх

зорями перлами стеляться сни

клаптик бажання у жмені стисни

вогником вогником стежку світи

свято несе у торбині Святий

Яна Устимко. тихо

                                                                                                                                                                                        

тихо тече вода
тихо  аж чути осінь

як вона листя зносить        

стелячи холодам

тихо тече  вода                            

миє гниле коріння     

серце ховає в ріні                      

злякана тінь худа            

тихо тече вода

каяною сльозою                        

на небесах прозорих

ангели крижмо золять –

добрий Господь 
воздав

Яна Устимко. цвіте терен

І.Армановський. Терен

припадає віно листом

віно листом

де ж музики ви троїсті                

ви троїсті

на весіллі вітер свище

вітер свище

йде до танцю чорна хвища

чорна хвища

ой не ллються мед і вина

мед і вина

а зі скрині – половина                            

половина

ой не стеляться обруси

та й обруси

полотніють коси русі

косі русі

над барвінки мряка густо

мряка густо

на тернині  – шита хустка

злота хустка

Яна Устимко. сезон осінь-осінь

навіть асфальт відчуває цю ранню осінь
котиться листя віддушинами кінг кросу
жовтий автобус везе нас тугим туманом
димом зникають у касах омани-мани

дзвінко на подіум вийшли дисконтні знижки
принци купіть попелюшкам нові горішки!
бал починається – доброго дня панове
сходить над містом рекламна зоря кленова

Яна Устимко. пасадобль

О.Углов

кармінні айстри Кармен зриває
забути має себе Кармен
над нею карма висить кривава
у неї сотні чужих імен

дотанцювала – кохати годі
уста гарячі покуту п'ють
колючі айстри у косах сходять
в імлі клекоче стоока лють

тореро браво вперед тореро
важкі завіси зірви на біс
злітають долі сліпучі пера
найвидатніші з твоїх містерій
залиті криком обтятих кіс

Яна Устимко. груші на снігу

забідкалася осінь при грушках

залишених на зиму догнивати –

пора б іти 

а ноги мов із вати

злітають оси з ліктів корчуватих

і перші клапті снігу з кожушка

хода її понура і важка

за нею курять ладаном багаття

а їй залишилося зовсім небагато:

приспати ос 

тепло нагнати в хату

відголосити листя сорокате

і вимолити відпусти стежкам             

Яна Устимко. місто стрижених левів

змішані хвилі – захоплення і відрази:

фауна льоху, і флора, яка ще є.

тільки хотілося справжнього, а не стразів.

щоби не втратити лева серед гієн. 

камінь без каменя, менше сміття, бруківки.

ніби вертається – рідне, але не те.

де ти, Професорська? « тут я», – це Кастелівка

в шоці намацує більма нових антен. 

стільки шансону душі – досхочу напийся,

рідні фасади співають нові пісні.

цмулять пивце зашпакльовані леви лисі,

гриви бряжчать мідяками в чужій казні.

Яна Устимко. Сум

так багато свічок
так багато свічок до води
зазміїлася осінь у рінні обвітрені нори
не ходи за водою
облудні вогні не кради
зачепися корінням за темну найглибшу покору

хай розколеться небо
розсиплеться мжею услід
хай заб’ється в русалчиних вербах безпутна зозуля
оживи її серце
звільни з-під полуди на світ
хай по черзі його потерчата до себе притулять

Яна Устимко. Львів. нічні атракції

моторошно пусто лиш неон
і хвости щурячі із пивниць
падай перехожий падай ниць –
цілить ніч з австрійських підвіконь

лунко кроки – хто там ще іде?
вузько зазміївся чорний брук
це тобі не зійде так із рук
пастка – не подінешся ніде

звідкисьтамтуристо – от забрів
а точніше – все! примандрував
князь натхненно дивиться з-під брів
гучно рже коняча голова

Яна Устимко. місто осені

листя падає на тотеми

йдеш і шурхітно під ногами

в місті айстрово-хризантемно

місто – вранішнє орігамі

осінь ластиться мов хортиця

вигинає рудаву спину

а загоничам міцно спиться

та бракує адреналіну

а загоничам сняться лови

білим полем женуть комонні

тільки небо ще кольорове

тільки пір’я птахів червоне.

Яна Устимко. Мальви

він слухає село а я стою навшпиньки
і спиною тулюсь до відголосу мальв
до їхніх чорних мар о як мені їх жаль
таку тонку журу з них виточив скрипаль
таку печаль пустив над мальвові обжинки

а хустя на горі понадимало пір’я
він слухає і йде а я за ним за ним
його рука тонка як виснажений дим
і куриться село суглинищем рудим
і мальви мов хрести пливуть у надвечір'ї