так багато свічок до води
зазміїлася осінь у рінні обвітрені нори
не ходи за водою
облудні вогні не кради
зачепися корінням за темну найглибшу покору
хай розколеться небо
розсиплеться мжею услід
хай заб’ється в русалчиних вербах безпутна зозуля
оживи її серце
звільни з-під полуди на світ
хай по черзі його потерчата до себе притулять
ох,
ВідповістиВидалитипотерчата
потерчата...
сумнезно
- - -
аж ту зозулю стало шкода
дякую, Терцино.
Видалитипрекрасно )
ВідповістиВидалитидяка )
Видалитиліліра, лісова лірика
ВідповістиВидалититрохи міфології.
Видалитидякую.
дуже красиво
ВідповістиВидалитидякую, Оль
Видалитидуже люблю цей вірш.
ВідповістиВидалитибуду знати :-), дякую, Наталю.
ВидалитиТи ж моя язичничка!..
ВідповістиВидалитицьом! :-))
Видалититужно так і потайно ... гарно дуже...
ВідповістиВидалитидуже дякую.
Видалитивсе живе і дихає...
ВідповістиВидалитибезліч паралельних світів дивиться на нас...
візія
щось таке хотілося показати - перетин цих світів.
Видалитидякую :-)
мабуть почну колекціонувати різноманітні полуди, Яно
ВідповістиВидалитице слово номер два у цьому році, а слово номер три *мариво*
співається врочисто, взагалі -
сильно
/без залицянь/
дякую, о СонцеМісяцю :-)
Видалитиполюбляю я це слово. і не лише його)).
ну ясно шо без залицянь)
містично і таємничо)
ВідповістиВидалити