Сергій Осока. Жук і жаба (Забавлянки для Вікусі)

Жук смарагдовий, краплистий

на ожині жумрав листя.

Пережовував сніданок

і неквапно, і старанно.

Крихіт ну хіба що трішки

покотилось на манишку.

А з-під жовтої кульбаби

до жука стрибнула жаба.

Скоробреха і нахаба,

скрекотуха голодраба.

Сіла в затінку дубовім

і промовила жукові:

„Бігме, не таке й поживне

листя на оцій ожині.

Я давно живу на світі,

знаю страви смаковиті.

Ось коло моєї хижки

рясно родять сироїжки.

А у мене – що робити? –

вже немає апетиту.

То задуха, то ядуха.

Ні комарика, ні мухи.

Щиро прошу, щиро кличу.

Не погребуйте, паничу.”

Жук розправив крильця пружно,

швидко облетів калюжу,

і спустився на обніжок,

коло свіжих сироїжок.

Але тільки-но зручніше

умостив свою манишку,

як його вхопила жаба,

перебреха і нахаба,

скрекотуха голодраба.

Проковтнула, облизалась,

сіла і отак сказала:

„Треба, жевжику безхвостий,

перше, ніж піти у гості,

роздивитись якнайкраще

на господареву пащу,

щоби раптом напослідок

він тобою не поснідав.”