Сергій Осока. Спіймай мене...

Спіймай мене у вікна холодом,

візьми мій подих на приціл,

і вистрели вечірнім поглядом –

густою тінню по щоці…

Як бризне птахами із тімені

й не стане страху і луни,

не вимовляй мойого імені,

лиш гілку серця хилитни.

Струси його над сніговіями,

розворуши, розпороши…

Лише благаю –

не спали його

вечірнім полум’ям шипшин.