 |
| В. Васнєцов "Іван-Царевич на Сірому Вовку" |
а хтось давно натішився від гри
у шинку під старим дрімучим кленом,
життя заклавши мріям навіженим.
коли мене вже випустять, коли?
зіграймо, други – милі вороги,
вас ще багато? – потруси калитку –
тут відпускають голими, до нитки
порозквитавшись за усі борги.
а де ж той вовк, споряджений на час,
а де ж той золотий високий терем,
якого не сягатимуть химери?
безшумно, ніби кола по воді,
з примарних виступає володінь
цей чорний ліс, що розлучає нас.
гарно, пані Олю. Добрий вірш, і для краси йому навіть не обов"язково було б бути сонетом ) Це я до того, що остання терцина мені трохи важко в"яжиться з попередніми строфами.
ВідповістиВидалитиДякую, Назаре :) я не планувала його як сонет, тому в мене і римування не класичне і форма терцетів неправильна.
ВидалитиБула в голові така картинка: старий картяр в шинку раптом згадує, що він - іван-царевич, але не може звідти вийти, не закінчивши справу :)) Гмм… буду думати, як подати це краще. Дякую.
О... Мені тут слєгка заціпило - бо той (чи трохи інший) терем на горі посеред лісу вже третю добу ввижається :))
ВідповістиВидалитиДозвольте показати іншу картинку: хтось, ситий життям по саме нікуди, мріє про те місце, де, нарешті, відпочине і хоча б щось второпає. Грубо кажучи, в інший світ хоче - хай і "той" ;)
З цієї точки зору (а я саме так прочитала) - все на своїх місцях.
Отак і виходить - написано про одне, а кожен читає про щось своє :))
Забула: натішитися можна чимось, а від чогось - наприклад, втомитися.
ВидалитиВсе правильно, Грені :)) Тут крім прямих образів є ще і інший підтекст – і він мені виглядає навіть головнішим, тому мені так було важливо розгорнути картинку смутку вкінці. Тому і акцент на ворогів-друзів - ми зв'язані бажаннями одне одного :))
ВидалитиЗа натішитись - дякую, я трохи думала над цим, але воно вжите саме в тому значенні, що ви сказали - втомитись, тому так і ввійшло. Ок, спробую щось придумати.
ВідповістиВидалитив шинку де процвітає жаль
тобі розлиють трохи непокори
для віри у дива & світлофори
циган у антикварнім фортеп*яні
шукатиме тони святково п*яні
новий бо день стара скрижаль
хай вкруг вирує хаотичний рай
і веселкове сиплеться сміття
ціна одна життя мідяк
і значить грай цигане не зважай
сніги чадні ліси дрімуча твань
катма снаги гайнув азарт
зруйновано вокзал & шлях назад
в шинку де ти пролив свій вайн
С*
вони несли пісні й вогні –
Видалититанцюймо разом, ми одні,
тут повно втіхи і скарбів –
бери собі,
бери собі,
а він кути шукав сумні,
на все відказуючи: ні,
він не такий –
мій білий рай,
мій чорний рай,
мій сивий рай…
він десь ніде – і тут, в мені,
нема доріг до нього, ні...
лиш ти не плач,
душі не край –
грай...
Олечко, мені здалося, що дві частини цього вірша існують окремо, хоча кожна з них цікава )
ВідповістиВидалитиДякую, Чо, але навіть не знаю, що з цим робити.
ВидалитиЯ навмисно потягнулася до форми, близької до сонета,
бо там задається драматургія - думка в терцетах
протиставляється думці в катренах. Гммм…
В мене протиставлення вийшло дуже живописним - в усьому :))
Незрозумілий вірш. Коли пишете, думайте про читача, мила Олю. Згадайте мої слова, коли наступного разу візьметеся за написання вірша.
ВідповістиВидалитиой, Аліночко, знаєте, яка в мене улюблена молитва? – Боже, навчи мене писати зрозуміло. Але іноді я її забуваю і тоді мене заносить… Буду виправляцця, обіцяю.
Видалити