Олександр Блотнер. Примара

За дощем прийшла примара
притулилась біля крісла
мов маленька чорна хмара
ходить вулицями міста

невідступно, крок за кроком
понад вухом чую смішки:
то крадеться боком, боком
і вже чую ставить ріжки

оглянувся і нікого:
дощик падає тихенько
я піду і ненароком
поглядатиму швиденько

у вітрини і калюжі
шкла автомобілів чорні,
а іще я куплю ружі
кольором червоним повні

приготуюсь я належно
зустрічати мою гостю
вона зайде обережно
поки я подушки мостю

розсміється дзвінким сміхом
задоволена собою
я обійму її спіхом
тай залишу із собою