Олександр Пушко. * * *

Ти в мені блукала.
Ти в мені блукала.
Ти вогнем робилася в мені.

Коли ніч дов'яже чорну павутину,
Ще на скронях в тебе не розтане сніг,
Наші сни загинуть без провини,
Щоби рястом сходить навесні.
Тіні у калюжах крутяться, як вихор.
Ряст зів’яв, щоб заново цвісти.

Ніч приходить тихо.
Ніч приходить тихо.
Ніч глядить невидимі мости.