Ганна Осмоловська. Зозулята

1.

я тобі

не біле зі смужкою блюдце,

твої безкінечні діти – не мій тягар, о-о-о!

це, мабуть, тобі міністр охорони людства,

на весь кабінет дихаючи перегаром,

сказав:

«зозуле! (тицяє пальцем, немов хлопчисько)

глянь! он стоїть ненормальна, дурна, приречена,

бери користуйся,

все за законом чисто,

байстрята твої

будуть завжди до речі їй,

неси хоч сотню на день: вона без печалі

стане їм чимось подібним до сиротинця,

а також – прийомною мамою і харчами:

від неї щодня

відгризатимуть

по частинці».

2.

зозулята мене обсідають і їсти просять.

я підставляю їм

спину,

живіт,

голову.

дехто жаліє і підсипає проса.

дехто – сміється,

діти – ревуть голосно.

іноді надто важко приймати правду.

ці зозулята виростуть незабаром.

знати не хочу,

хто мене їм порадить,

на весь кабінет

дихаючи

перегаром.