затихання моє над містом розливання моє під мостом
вороний мій останній шостий коню мій з порожнин гітарних
верболистий гіркий і хмарний
у таверні в присілку біднім
ці жінки ці прокляті злидні ці жінки об отруйній крові
на відтятих твоїх головах цідять пісню мою на ганок
лущать пісню мою на ганок о Амарго немов квасолю
пазуристі жаскі і голі жил твоїх натягають линви
що мене задушить повинні
смерть заходить і смерть виходить
твоє серце тече по сходах серце з’юшене бурштинове
о лимонна моя любове о бентего моя незгасна
о зміє до голубки ласа пазуриста тигрина душе
най тепер і мене задушать зложать навхрест мої дороги
анідлячого анідлякого
о Амарго о мій Амарго полудення моє шовкове
зупини загати цю мову оповий мої стегна мідні
вітром півночі морем півдня поламай мої чорні віти
хай не квітнуть нехай не світять
чудовий текст, зроблений, як і більшість твоїх у цьому ключі, на рівні навіть не мелодії, на рівні музики. у ньому є щось від заклинаня, є від епосу,і хоча я не любитель епічних творів, усе ж розумію, що він - явище!:)
ВідповістиВидалитиНе думаю, що це явище :)))
ВидалитиЦе просто більш-менш варіація Лорки :)
це - явище в українському просторі, хоча б тому, що більше таких текстів немає, або ж я їх не бачила))
Видалитиповіяло спекою - аж до тримкости повітря
ВідповістиВидалитидуже насичено і смачно
тільки от повтор епітета "пазуристий" - мені здається, у такому наваристому вірші всього має бути по одному, а "пазуристий" - як раз не з простих епітетів типу "теплий" чи "світлий", впадає в око
соковито.
ВідповістиВидалитикожне слово на своєму місці.
сильно. майстерно. прекрасно.
ВідповістиВидалити