Засадничі положення про критику в "Літературній гуральні". Читати всім!

1. Адміністрація переконана, що справжня творчість неможлива без конструктивної критики, а тому застерігає від публікацій на нашому сайті авторів, які вважають літературну творчість винятково відпочинком для душі та тихою гаванню в бурхливому морі житейських негараздів.

2. Кожен дописувач (критик) – особистість, а отже – суб’єктивний апріорі. Тому все висловлене ним завжди має незримий підзаголовок – „На мою скромну думку…”. Авторам варто згадати цей пункт, перш ніж написати: „Це тільки вам так здається”, бо навіщо ж зайве говорити про такі очевидні речі?

3. Адміністрація нагадує про неприпустимість переходу на особистості автора чи критика безпосередньо під час обговорення текстів. Коментарі на зразок: "Що ви мені тут мій текст критикуєте, коли у вас нікнейм замість імені" або "Авторе, ви мені не подобаєтесь як людина, тому ваші тексти погані" не можна вважати аргументами.

4. Постулат про неминучість різночитань: а) те, що ви хотіли написати – це щось одне; б) те, що ви написали – це друге; в) те, що у вашому тексті бачать читачі – то третє, двадцяте і стотисячне. Автору варто згадати цей пункт, перш ніж говорити, що він укладав у текст „не те”, „інше” тощо.

5. Автор має святе право не сприймати коментарі та поради своїх критиків як заклик до негайної дії, бо в нього можуть бути свої причини (світоглядні, особисті, смакові) залишити текст чи певну його частину без змін. Пояснювати ці причини автор не зобов’язаний. Критикам варто згадати цей пункт, перш ніж написати: „Ану виправляй зараз же!”.

6. Адміністрація наполегливо радить критикам не керуватися у своїх дописах категоричним імперативом Канта („Чиніть з людьми так, як би ви хотіли, щоб вони чинили з вами”). Ми так стверджуємо на тій підставі, що кожен текст варто розглядати окремо і безвідносно до можливих оргвисновків автора щодо особистості критика та ставлення до творів опонента в зовсім близькому майбутньому. Ми, звісно, не маємо на увазі етичних норм поведінки, адже переконані, що їх потрібно враховувати завжди і всюди. Авторам варто згадати цей пункт, перш ніж подумати: „Ось я тобі щас тоже напишу!”

7. На думку адміністрації, критичні зауваги необов’язково повинні містити оптимістичні, підбадьорливі, обнадійливі чи будь-які інші винятково позитивні преамбули. Тобто, якщо автор вважає, що ложка дьогтю має неодмінно бути врівноважена такою ж кількістю меду, отже, він помилився адресою. Ми переконані, що критика може бути висловлена в сухому діловому тоні без вибачливих інтонацій, запевнень, що наступний твір буде кращим, та інших „реверансів”. Ми переконані, що критик не повинен шукати підхід до кожного автора і ламати голову над тим, як би його висловитися м’якше. Якщо автор має побоювання, що після десяти конкретних зауважень з приводу тексту він може кинути писати або вчинити над собою ще страшнішу наругу, знову ж таки – він помилився адресою. 

8. На думку адміністрації, критик, висловлюючи зауваження, не зобов’язаний ураховувати (а тим більше – припускати):

а) статі автора („У вас наголос не там” – „Боже, як ви могли?! Я жінка!”)

б) досвіду автора („Вам би почитати Ігоря Калинця…” – „Як ви можете?! Ви думаєте, я не читав!?”).

в) заслуг перед мистецтвом;

г) життєвих обставин та біографічних нюансів.

Адміністрація вважає, що єдине джерело для думок критика – це текст. І якщо з нього важко зробити висновок, що ви позаторік отримали Нобелівську премію (двічі), то – уклінно просимо вибачення. Авторам варто згадати цей пункт, перш ніж подумати: „А в нас сьогодні такий дощ ішов, що в мене геть пригнічений стан. А ніхто не жаліє!”

9. Адміністрація не поділяє поширеної (на жаль) думки, що менш досвідчений автор не має морального права робити зауваження більш досвідченому. Авторам варто згадати цей пункт, перш ніж подумати „Та шшшшо ця малолєтка…”.

10. Адміністрація радить авторам на час спілкування та обговорення творів у „Літературній гуральні” „забувати” про власну обраність та винятковість. Досвід підказує, що таке відсторонення від власного генія часом дуже допомагає сприймати критику. Цей постулат варто пам’ятати, пишучи також і критичні коментарі, проте не забуваймо, що критика – це теж певною мірою творчість, яка потребує того, щоб геній перебував саме в активному стані. 

11. Адміністрація також наголошує на потребі помірковано використовувати додаткову літературу (як-от: словники та нетлінні й недоторканні рукописи класиків) і за першої ж нагоди не прикриватися нею, як щитом. Добре відомо, що словники складають живі люди (як дивно б це не звучало), а тому навіть академічні видання не можуть бути стовідсотковою істиною в останній інстанції. А класики жили і творили в інший час, а тому примусове накладання їхніх лекал на сучасний літературний процес виглядає, як мінімум, нелогічно. Принагідно адміністрація радить авторам якомога детальніше розібратися з термінами „маркованість” та „конотація”. Не зайвим буде також з’ясувати для себе зміст поняття „традиції вживання”. 

12. Попри всю позірну ліберальність ресурсу авторам варто пам’ятати, що „Літературна гуральня” – для тих, хто хоче розвиватися і працювати над текстами. Якщо ж автор уважає, що його тексти незмірно вищі за будь-яку критику, і систематично ігнорує зауваження до них, то йому варто замислитись, чи потрібен йому наш ресурс узагалі.

З повагою адміністратори ресурсу: Світлана Ілініч, Любов Лібуркіна, Ніка Новікова, Сергій Осока