terra
incognita –
вечору темно і тоскно
і від затятості
збиті об щебінь коліна
тільки свіча
на давно позабутих руїнах
і ворожбитка стара
що колись виливала на воску
дощ оживляє
знеможені спекою ринви
дика любов –
на воді ненаписаним колом
білим вином
де розгнузданий вечором холод
тихо підійде
й так само зненацька нарине
погляд у небо
де хмари первинно прозорі
плавиться віск
наче сонцем обпечені соти
вперше
удруге
утретє
вдесяте
і всоте
осінь втопає
в безодні хмільних алегорій
