Лілія Демидюк

Моя зірка

Боже, не дай мені розгубити слова

такі рідні і чисті,

як сльоза з джерела.

Не дай мені стати чужинкою серед своїх

давно приручених слів,

ласкавих овечок,

що пізнають мене по голосу.

Боже, збережи хатинку долонь

для мого серця,

щоби було куди повертатись

мені та овечкам

і дивитись на сонце вечірнє,

яке ходить від краю до краю

і бачить усіх,

і мене, і овечок,

і сотні тисяч доріг…

Боже, не дай мені загубитись

серед чужих розмов і чужого світла.

Збережи для мене Батьківщину, як зірку.

Лілія Демидюк

* * *

І двічі в річку не ввійти.

А йти вздовж берега.

На каменях лишати слід.

Сльоза і камінь.

Трава обабіч.

Дорога – в небо,

річка – в море,

сльоза – у час

впадають.

І вузлики на полотні,

як камені.

І вишиванка, як дорога

обік снів.

Присниться море,

потім небо,

потім вічність.

А потім тиша

збере на камені сліди

й засвітить в темряві, 
як свічку...