Лілія Демидюк

* * *

І двічі в річку не ввійти.

А йти вздовж берега.

На каменях лишати слід.

Сльоза і камінь.

Трава обабіч.

Дорога – в небо,

річка – в море,

сльоза – у час

впадають.

І вузлики на полотні,

як камені.

І вишиванка, як дорога

обік снів.

Присниться море,

потім небо,

потім вічність.

А потім тиша

збере на камені сліди

й засвітить в темряві, 
як свічку...