неділю, 31 березня 2013 р.

Анничка Королишин. босоногі відчуття

                      

                       
тріщини душ
                       обростають вузликами
                       шорсткої березової кори
                       сік життєдайний
                       гоїть вітрові крила
                       поранені об гостряки 
                       осколків розбитих надій
                       синя плахта неба
                       задивляється степові в очі
                       лягає на полотно стежка
                       мережана сонячним світлом
                       переплетена затінком вечорів
                       що були колись
                       сталися
                       і відійшли
                       забрунькують молоді пагони
                       і лише вітер знатиме
                       що мелодія
                       струменить
                       крізь чутливу мембрану болю
                       тріщинами душ гулятиме вітер
                       мелодії що він їх витворить
                       стануть полотнами
                       виткано буде узір 
                       складений зі слів 
                      чорним_по_білому       

понеділок, 25 березня 2013 р.

Анничка Королишин. на полотні твого світу

                                               

                                        на полотні безкінечного світу

                                        вишиваю дорогу
                                        по якій до тебе прийде справжнє щастя
                                        відлунюю закличний гомін вічної любові 
                                        маленька зірничка на твоєму плечі
                                        тримаю теплими долоні
                                        щоб відігріти твої лагідним вогнем свого серця
                                        адже щастя - лише мить
                                        коли людина почувається неповторною

неділю, 24 березня 2013 р.

***

До півночі випаде сніг і оскліє Місто,
По квітень зайшовши у тяж білокрів’ям зими.
Зламаються янгольські крила – то гостро зблисне
Кинджальний малюнок собору, у небо німий.

До півночі снігу до хмар, навіть вище, вище,
Застрашений місячний німбик сльозою бринить.
У Міста душа перемерзла в поранню тишу,
Камінну молитву на фресках бродячих століть.

До півночі вироком сніг. Прімаверо, де ти?
В якій кришталевій труні прикували, скажи…
Бо тужать застуджені леви на парапеті,
Чекаючи доступу в храм, де немає олжі.
23.03.13

пʼятницю, 22 березня 2013 р.

Анничка Королишин.Дай-но долоні...


                                             Сон.

                                             Передсвіття дня.
                                             Зимно.
                                             Десь навмання
                                             часу триває плин.
                                             Звершену суть хвилин
                                             тихо вплітає сніг
                                             у полотно доріг.
                                             Дай-но долоні...
                                             Будь...
                                             Поки сніги падуть,
                                             денну напругу скинь,
                                             Янголе..відпочинь...

вівторок, 12 березня 2013 р.

Євгенія Люба. Третя

Принеси мені зерен граната, аби вже ніколи
Не змогла полишити тебе і державу твою.
Я твоя приворожена Третя, відколи зі столу
Потойбічного царства я воду намовлену п’ю.
Ну, а ті, хто були тут до мене, лоскочуть і досі
Твій напружений слух – як не сміхом своїм, то плачем,
І за правим плечем в тебе жінка із чорним волоссям,
Жінка з білим волоссям – у тебе за лівим плечем.

Їхні коси звиваються, наче торішнє галуззя,
Наче водорість біла, що тіло твоє опліта.
Я боюся цих пут, річкової води, я боюся,
Аби вир цей бездонний не викрав тебе, не дістав.
Я всього лише Третя. А є ще четверта – вода.

Її вири чорніші за чорну одежу черниці.
Вигинаючи спину мою понад нею, як міст,
Зазираєш налякано в темні глибокі зіниці
Нетутешньої гості з далеких небачених міст.
У хребті під долонею – соки весняні і ріст.

…Принеси мені зерен граната – свого поцілунку,
Аби я намастила свої пересохлі вуста.
Я всього лише Третя, а є ще (провалля чи лунка?)
Неодмінна четверта, коханка твоя і чаклунка,
Що стоїть поміж нами – твоя потойбічна вода.

суботу, 9 березня 2013 р.

Світлана Ілініч. *****

Марудна ніч. Засни, засни.
Не стане всім на рани солі.
Обман оптичний білизни,
де спалахами – цвіркуни
й цикади болю.

І тільки титли мокрих птиць
над вимовклими голосами,
прошу, розпукою не звись,
о розпростерта долілиць
моя нетямо.

Прошу, не знай своїх імен,
біжи поза пітьму досвітню,
допоки між твоїх стремен
не втомиться гіркий ромен
ножем стриміти.

четвер, 7 березня 2013 р.

Соня Шник. О бабочках Восточной Азии





Когда солнца закаты всю Жёлтую реку окрасят,
На драконе верхом, среди бледных фарфоровых масок,
В эполетах, кокарде, с медалями и при лампасах,
Победив всех противников… Ладно, не будем про них.

Так вот я появлюсь. И тебе, среди прочих историй,
Расскажу (только ты никому – это санктум санкторум)
Девять правд и ещё одну, после спрошу тебя: спорим –
Ты не веришь тому что Он «сообразил на троих»?

Как предчувствие крыльев, рядами на правом предплечьи
Проступают насечки.  Наивные мы человечки…
Оловянные  ангелы мёрзнут и тянутся к печке,
И опасливо щурятся в жарком дыханьи горнил.

Ценный опыт: хрустальные рюмки и книжные стопки –
Пригодится, когда тебя завтра достанут из топки
И по новому кругу запустят «Маньчжурии сопки»
На виниле, как мантру, чтоб ты никого не винил.

Олимпийские игры вовсю вымирающих наций –
Максимально собраться, лажать, проиграть, но не сдаться…
И теперь тебе можно (поскольку уже восемнадцать)
Ощутить послевкусие раньше невиданных сцен.

И понятно, что там, где все страны граничат с Китаем,
Мало крылья иметь, Хуанхе переплыть баттерфляем,
Ты узнаешь секрет, мы поплаваем и полетаем,
Вопреки гравитации, логике, Дао и Цзен.

середу, 6 березня 2013 р.

Анничка Королишин.Затримати подих.












Владі.


Ранок,дорога,зима ще,

і слизько,і можна впасти.
Небо,яке нависало похмурими хмарами,
раптом заблисне на мить пагінцем лазуровим.
Сунеться,меншає,тане сумна кучугура.
Тоншає лід,
і сама,наче,танеш
тоненько.
Груди проймає щемким невпізнаваним звуком,
скрапленням жалю,спокутою холоду в пальцях.
Місто вивчає тебе,гомонить,накриває
хвилею давньої, вічно живої посвяти.
Хочеш зігріти чиїсь задубілі долоні,
отже,тримаєш свої у теплі до випадку.
Протяги..
Світиться день,переплетений суттю
тихого доторку скронь,
зачудовання,
сяйва...

Анничка Королишин. сад світу

                               
                                Сад Гетсиманський ще не відбуяв

                                прикрито небозвід над видноколом
                                у весну дерево збудилось голим
                                на грані дня і ночі тільки яв
                                а що ти можеш
                                струменіти соком
                                відлунювати гомоном
                                рости
                                нема у світі більшої мети
                                ніж Небо зріти чистим і глибоким
                                любити
                                все простити
                                все змогти
                                і твердь земну корінням власним чути
                                і завжди  бути
                                і перемогти
                                життям вмирання
                                а тоді заснути
                                щоб світ тебе ніколи не впіймав

понеділок, 4 березня 2013 р.

Елен Тен. Знайти Крістіну



Мало кому відомо, чим я займаюся після роботи. І мало б хто повірив, що молодий офіс-менеджер, обличчя телефонної компанії, ввечері чаклує. Ну, не зовсім чаклує. Просто я дещо успадкувала від матері. А від батька мені дісталася однокімнатна квартира, нереально віддалена від центру міста, і купа боргів. Але це вже зовсім інша історія…
Ні, я не відьма у класичному розумінні цього слова, і не літаю вночі на мітлі або ступі, проте вмію ворожити на картах, магічній дошці, знаю, як готувати лікарські настої із різних трав. Я не часто практикую усі ці «вміння», але час від часу до мене приходять люди, котрим потрібна моя допомога. Мені не надто подобається займатися подібними речами, але кілька додаткових копійчин ніколи не бувають зайвими.
 Особливо мене лякає ворожіння з допомогою магічної дошки. Коли стрілка без моєї допомоги починає рухатися, будуючи з літер слова, будь-які, навіть найміцніші нерви почнуть здавати. Скільки разів я вже так ворожила, ніяк не можу звикнути. Говорять, використовуючи цей спосіб спілкування з померлими, можна викликати духів, які потім почнуть тебе переслідувати. Раніше я не дуже в це вірила, а тепер, здається, догралася…

суботу, 2 березня 2013 р.

В'ячеслав Шестопалов. На добраніч, котеня


Затиснувши кожен м'яз, Клариса тамувала моторошне відчуття, що оселилося між лопатками. На обличчі проступали засолені зморшки, які вона так-сяк припудрила зранку.
«Нарешті заснув», — жінка видихнула з грудей застояне повітря й уперше за кілька днів розслабила плечі. Різкий біль прошив шию і почав муляти під шкірою, ніби вузлик.
Клариса м'яко ступала по килиму. Вона плинула широким коридором, ніби крапля руслом пересохлої ріки. Її погляд блукав по стелі та зелених шпалерах, щоби випадково не натрапити на його картини або портрети. Клариса повимикала всі будильники, висмикнула з розетки телефони і дверний дзвінок. Неро, вгодованого британського кота, ще тиждень тому переселили до готелю для домашніх тварин. Марко, семирічний син, тимчасово жив у Кларисиних батьків.
А він спав у сусідній кімнаті. Жінка притулилася до стіни, силкуючись почути пошум найприємнішого на світі дихання.