ніхто й не згадає

***

Ніхто й не згадає, що було першим словом,

Яке за мить прохопиться в горлі друге

Бува, що летить воно геть, як за вітром полова,

Буває вагоме, бо мовлене другом.

До болю не хочу ділитися власним болем,

Є – біль, а не якісь потаємні ніші,

то краще уже самій… Волочитися полем

і молитви уголос читати в тиші…

А бути щирим приходить до всіх година,

Дивитися прямо і не шукати набутку…

Згадай, після мовленого, чи ти ще людина?

Чи знову пошпуриш у мене грудкою?

Людмила Калиновська *батькові*

***

батькові

…За роками, що йдуть перехожо,

те що, йде собі, йде собі, йде..,

що ж ти, татку, мене розтривожив

в переддення весни, в переддень…

Просто вийшов, як є, у дорогу,

і пішов аж за сонце й за сніг,

розбудивши вселенську тривогу,

і спаливши мене у мені.

Знов чекаємо весня і літня –

так було в нас завжди у сім’ї…

Ти ж спішив, не діждав навіть квіту,

і тепер твої справи – мої…

Знав би, татку, як важко без тебе

мама – хвора, твій син – у світах…

А мені ж бо все чується в небі,

як журливо вертається птах…

Що ж ти, татку… Та я ж і не встежу

за отим, що не встиг, бо – сама…

я ще й досі шукаю ту стежку,

ту, якою пішов і… нема.

березень 2013 року

Олександр Блотнер. Усе добре

Насправді в мене усе добре...
от тільки, не сплю я котру ніч:
під серцем силу в мене смокче
зелений злобний гидкий змій.

Його по різному вмовляю,
щоб він залишив справу цю,
і алкоголем напуваю
щоніч гадюку вперту ту.

та що йому мої вмовляння,
якщо він в серці чує біль,
Найсолодше в світі частування,
Любові мої чистий хміль.

із змієм перехилимо вже в котре
ми келих повний аж до дна.
насправді в мене усе добре.
не вірите? Налийте ще вина!

Анничка Королишин. мовчи

                                    у хорі прослави себе коханих
                                    не захочеш почутися
                                    знатимеш радість
                                    із того що дав тобі час 
                                    під цим небом мовчати

                                    багато недоброго нині
                                    світ сходить з розуму
                                    злітає з катушок 
                                    меркне
                                    а ліком на біль має стати любов
                                    знову й знову любов

                                    нехай не мовчить твоє серце
                                    у хвилю прозріння
                                    хай світлом відлунює диву
                                    і небо стається вільнішим
                                    хай голос лишається щирим
                                    та в час збайдужіння й  галасу
                                    без справжнього змісту живого
                                    нехай твоє слово
                                    мовчить