ніхто й не згадає

***

Ніхто й не згадає, що було першим словом,

Яке за мить прохопиться в горлі друге

Бува, що летить воно геть, як за вітром полова,

Буває вагоме, бо мовлене другом.

До болю не хочу ділитися власним болем,

Є – біль, а не якісь потаємні ніші,

то краще уже самій… Волочитися полем

і молитви уголос читати в тиші…

А бути щирим приходить до всіх година,

Дивитися прямо і не шукати набутку…

Згадай, після мовленого, чи ти ще людина?

Чи знову пошпуриш у мене грудкою?