Ніка Новікова. Кафе де хлор / café de chlore

Цей чоловік продирається крізь чіпке дерезиння,
яким вона розрослася, сховавши зерно в зіниці.
скоро вона освятить коси журнí і сині,
скоро вона достигне, вперше йому насниться:
смужкою світла в темряві чи самою темрявою.
криком ключів качиних чи онімілим віршем.
спаленим огірчинням, що не обтужить землю.
поглядом, що зурочить, бо виглядає іншого.

2.

саднить відображення у зіниці, мов подряпина на руці:
глибокі марéнові риси, пульсуюча крапка обличчя.
він ухопив її міцно і розглядає, прецінь
десь уже бачив цього нещасного чоловічка,
який застряг у чорному колі її родимої зваби.
здається, він навіть знає цю чорноту на смак.
здається, холодні плечі отак тримав і тримав би,
стискаючи, доки з неї не витече вся пітьма.