Душа по вікна намерзає, немов зимовий монастир.
Мене вже меншає… Немає... Застиглу руку відпусти…
Мені вже сніг ладнає постіль. І ясно світиться крізь дим
кленовий крихітний апостроф на темних письменах води.
…Твоїх пробачень лід колючий. Твого «люблю» несхибний ніж.
А я скінчилася. Не мучся. Оддай тепер мене мені.
Не віддасть, навіть не надійтесь :))
ВідповістиВидалитиособливо гарно про апостроф.
настільки точно, настільки ідеально точно - просто бракне слів.
ВідповістиВидалитигарно)
ВідповістиВидалитичетвертий рядок особливо.
ВідповістиВидалитинадзвичайно....
ВідповістиВидалитиНесхибне перо. Таке ж, як і несхибний ніж
ВідповістиВидалити