по загубленому радіо
я чую понурі вечори
змарнованих імен
і забутих номерів.
мої останні пальці
вогкими цигарками
виловлюють літні вогні
кімнатного крематорію
і вкотре мої хворі боги
проростають венами
у голодному небі.
по загубленому радіо
я кровоточу зимою,
я наздоганяю майбутнє
доки воно на милицях
заряджає батькові набої.
по загубленому радіо
я зашиваю себе і рани
пройденим перехрестям
і мої янголи-охоронці
кровоточать помилками
як кровоточить небо сонцем.
по загубленому радіо
промовляє кінець світу,
прийнамні, мого світу,
і я сам зникаю у болю:
частиною у власному,
а повністю у чужому,
а потім зцілююсь сам,
згодом залишаюсь сам
слідами талих проклять,
піснями загубленого радіо,
яке й досі ловить
хвилю ночі
для полум’я
від моїх листів…
яка ностальгія!..
ВідповістиВидалитину, тут не зовсім ностальгія. Так є туга за втраченим, після чого життя буде іншим без ностальгії. Мабуть, дещо обманули стрічки про майбутнє і батькові набої - тут мається на увазі, що після втрати близької людини твоє майбутнє надто є очевидним, а батькові набої - це наслідки вчинків, які ти скоїв у минулому. Тобто, батькові набої - набої ліричного героя.
Видалитиух, аж змокріла, дочитавши до кінця :) від такого виру перетворень-сковзань-переливань свідомості. Дуже насичений твір.
ВідповістиВидалития насиченням текстів компенсую погану техніку)))
Видалитиі все-таки ностальгія прочувається і ловиться і ~
ВідповістиВидалития б не встидався таких моментів,усе-таки ностальгія
є однім із арибутів поезії
не кажучи вже про всякий рідний блюз )
Направду для мене ключовими стрічками у цьому тексті є:
Видалити"і я сам зникаю у болю:
частиною у власному,
а повністю у чужому,
а потім зцілююсь сам,
згодом залишаюсь сам"
та без питань, Сергію
Видалитигарного дня..