Терцина. Небо у той день

Гицлі влаштовували облави на людей, щоби потім вивозити їх до Рейху.

Ви, бабусенько ясочко, ховалися із молодшою сестричкою у ріці.

Заходили по груди у воду, вростали у пісок між віт вербових,

мавками ставали – коси течія розплітала, пальці біліли, морщились,

губи синіли від холоду і страху.

А мати вдома казали тим, хто по вас приходив, що не знає, де її діти.

І всю війну не знала. Бо – не врятувалися. Коли ішли із сусіднього села

(де сапали буряки) через поле додому – нагнали та відправили на чужину.

Коли вас,бабусенько, разом з іншими одягнули у тісну труну вагону,

ви билися у дерев’яній клітці, як наполохана пташина,

а люди довкола стояли по груди у трясовині розпачу.

Замість сердець у них були опустілі лелечі гнізда,

у які укорінювався страх. А ви тихенько молилися і вірили.

Ніхто не знав, яким буде завтра і ви,бабусечко, не знали:

що повернетесь додому через багато років

разом із лелеками

і небо у той день буде синє-синє, як ваші очі;

що будете навчати онуку любові до Бога,

який врятував вас і вашу сестричку од смерті,

помилував у війну од наруги, не дав загинути од голоду,

дав вам доброго чоловіка (офіцера-фронтовика,

що повертався із Берліну на рідну Луганщину,

та так і залишився у нашому селі).

Ви тоді не могли знати, про трійко гарних діточок,

про те, що переживете сина і чоловіка.

Що то Чорнобиль одбере у вас онука, а потім і сина.

Не знали, що ті книги, які ви мені подаруєте перед смертю,

будуть довго пахнути особливим запахом чистенької хати.

Що коли я писатиму ці рядочки –

буду сумувати за вами, ріднесенька.

Як ітиму до святого Причастя, згадуватиму вас із дідом.

Бо Господь є добрий.

«18. Бо велика мудрість Господня: він сильний владою і всевидющий.

19. Його очі на тих, які його страхаються, і сам він відає кожне діло людське.

20. Нікому не велів він бути нечестивим, нікому не давав він дозволу грішити.»? Книга Сираха