Раїса Малинкіна. Самотністть
На подорож у мій далекий край,
Де тьмяна скіпка сонячна не гріє,
Осінніх мідяків не витрачай.
Не витрачай останньої надії.
Моє життя - у згустках роздоріж.
Слідів моїх залишилося обмаль.
Не зупиняйся, поглядом не ріж
Крихкої річки задзеркальну обміль.
Тече крізь мене гостра тиша слів,
Жертовник вірша розбиває хрипко.
На півночі опівночі напів-
Ялиця гине - скам'яніла скрипка.
Не долітають камінь і стріла
На мій безлюдний, безіменний острів.
... Як безнадійно хочеться тепла!..
( Хоча тепло - немов у спину постріл).
О, пам’ятаю цей вірш, да..
ВідповістиВидалитиНа півночі опівночі напів- ігрулєчкі класні )
шото мені ті "згустки" тепер підозріло виглядають.
У комках запйокшєйся от вистрєлов крові. Треба санітарку Тамарку...
ВідповістиВидалитиугу, шото наша Тома помовкує в хустинку. мабуть, по хаті порається, шпарівна газдиня )
Видалитивірш продовжує рости. треба завтра подивитися.
ВідповістиВидалитиНу да, опівніч наближається ж :)
Видалитикраса.
Видалитито вже стріляйте мені у спину з пулімйота!
ВідповістиВидалитидайош тепло!
... - вийшов один і сказав курінному: - Я комсомолець!..
Видалити:))
добрий вірш.
ВідповістиВидалитинаївно пропоную більш житєйське закінчення:
(Хоча тепло - немов у спині простріл)
От їй-бо' Ви, Тат, шуткі такі вночі надумали шутіть... Злі шуткі над добрим віршом :))
Видалитихай вірш не боїться: шутки злі - зате люди добрі.
Видалити/дивиться так зовсім не зле. як вожді пролєтаріату в свої кращі часи/
(вірш дивиться на своїх вождів, розписаних всякими некирилишними буквами, і мугикає "Медитативний вальс" :))
Видалитинічний Тать..
Видалити:)) або Тать акі нощь (у сузір'ях всяких). Дивися - і медитуй :)
ВидалитиДесь сьогодні прочитав що самотність як простуда душі, і самотнім завжди холодно... Зимовий, самотній... Ледве не вмираючий... Невже справді пізно для тепла, що воно стає
ВідповістиВидалитиУ спину пострілом?..
ВідповістиВидалитиТут треба було б ілюстрацію замінити на Врубелівську "Снігуроньку" :) ( тільки подумала, що північ близько,- ану Врубель налетить і...)
ВидалитиЗі Снігурочкою вірш читається по іншому) хоча з ілюстрацією самотність мені більше подобається)
ВідповістиВидалитиЦе дуже круто. Насправді. Немає слів.
ВідповістиВидалитиДякую і на тому, що посестрою не назвали :)) І що ж мені тепер робить?..
Видалитизадзеркалля воно наче просте з виду
ВідповістиВидалити/все майже те саме/
але чуття із відчуттями можуть бути
вельми дивними
плавалі, знаєм
Да, ми відєлі вашиє жовті субмаріни :))
Видалитидуже гарно.
ВідповістиВидалитиа закінчення - !!!
:) кінці - у воду
Видалитипречудовий вірш!
ВідповістиВидалитиа закінчення - ммммммммммм....
знахідка просто, а не закінчення
та й загалом весь він такий, що аж аж аж :)
Ви, юначе, так не жужжіть, будьте ласкаві, а то "моє ворушиться волосся......вирина" (кінець цитати) :))
ВідповістиВидалитиОт хіба цим жінкам вгодиш - і хочеться тепла, і страшно... в общєм, "вези мене і не тряси мене", як моя бабця казала :)
ВідповістиВидалитиА щодо волосся, що ворушиться - що то значить справжня поезія: вже на цитати розтягли! ;) )
:) І поезія, і образ дуже реалістичні. А бабця, видно, знала, як то: і не довезуть, а розтрусять
Видалити