Відана Баганецька. Бува, бере мене тривога

Фото: Сергій Буйна

Бува,  бере  мене  тривога,

коли  раптово  зніметься  з-понад  дороги

у  надвечірнє  небо  

велика  шаблекрила  сіра  птаха,

сполохана  відвертим  світлом  дальніх  фар,

сіра,  як  міль,  пекуча,  мов  пожар,

і  зникне  в  голих  кронах  

непофарбованих  вапном  дерев;

бува,  зачуєш  в  нутрощах  машини  тоскний  рев

– коли  торкаєшся  колесами  ще  білих

плям  уторканого  снігу  на  асфальті  –

і  враз  висмикує  з  хиткого  сну,

кургани,  а  навколо  все  кургани,

і  відрухово  розчахаєшся  снігам,

летиш  за  вітром,  помежи  думками

і  між  сигналами  мобільного  зв'язку,

над  океанами,  минаючи  солоні  бризки,

виплутуєшся  з  марева  гірлянд,  

залишених  після  Нового  Року,

і,  змерзла,  опиняєшся – нівроку  –

в  своєму  кріслі  поруч  водія,  

стискаєш  теплу  рідну  руку.