К.Ор.
Чорні сукні
летять. Не питай і нічого не згадуй.
Завтра буде вода.
А сьогодні мене не тривож.
Що ти хочеш тепер?
Я – порожнього парку естрада,
павутинка дурна у
чавуннім кільці огорож…
Ми купалися
вдвох. А тепер знебуло і минуло.
Чорні сукні
летять, чорні сукні над морем уже.
Терпко пахне
лиман, помирають осінні акули,
аж скидається
світ у судомах вологих пожеж.
Нащо ти мене
ждеш? Я – плацкартна заплакана постіль.
Я не власне
життя. Я лише півжиття, співжиття…
Просто згадуй
мене. І не згадуй ніколи, бо просто
чорні сукні мої
вже за пругом вечірнім летять.
Затріпочуть і
все. Чорні-чорні, як море надвечір.
Мокрі сукні мої…
полетіть на осінній лиман.
Поцілуйте її,
поцілуйте її в холоднечу…
І скажіть, що
мене… що для неї… що більше нема.
і що та павутинка проти чавунної незворушності?
ВідповістиВидалити- - -
емоційно. дуже. терпко. лиманно.
особливо останні слова.
незворушність не буває просто так.
Видалитилєтят вуууткі...)
ВідповістиВидалитиякщо серйозно, то пронизливо і гірко.
:)
ВидалитиЦі маленькі чорні сукні.. І скільки спогадів. І скільки надій, що все таки почує.
ВідповістиВидалитиТа нема надій. Давно.
Видалитиретельно виплетено настрій
ВідповістиВидалитипомирають осінні акули - ммммммм.....
я - плацкартна заплакана постіль - мммммм.....
але, як на мене, трохи розтягнуто
Все може бути.)
Видалити