Викинь себе, як камінь,
Витри злежалий слід.
Відшліфовано грані
Неба твого - лазурит.
Гарно, що ти скінчився.
Гарно: тебе нема.
На обличчі у листяДосконалість сама.
Гострокутний уламок,
Замкнений на собі,Викинеш, і - на ранок -
Туркотять голуби,
Ходять дощі Господні
На Господні міста.
І - відкрита безодня,Що ти нею вже став.
Стесано сіру шкіру,
Серце - чистий блакит.
Прийме тебе на віру
Небо твоє - лазурит.
Динамічно і гарно, наснажливо так.
ВідповістиВидалитиХодять дощі Господні
На Господні міста.
а як щодо:
СХОДЯТЬ дощі Господні?
мені здається, так виразніше звучатиме. Як Ви гадаєте?
це може походом ходять? як монголи
Видалитиа на містах там типу протидощова оборона
("а нас - рать!")
Дуже дякую за відгук! Я все-таки чую "ходять", мені так сподобалося...
Видалитивзагалі мене зацікавив "чистий блакит",
ВідповістиВидалитинебанально