Я вас не любила. Надвечір пливуть кораблі.
Одягнена в чорне, і досі виходжу на пристань.
Вже очі прогіркли, вже плечі тонкі і тінисті
конають під вітром останніх вітрил на землі.
Одягнена в чорне, і досі виходжу на пристань.
Вже очі прогіркли, вже плечі тонкі і тінисті
конають під вітром останніх вітрил на землі.
Я вас не любила.
Я з вами на захід пливла.
Старі Нідерланди.
Вже б тут і зостатись, абощо…
Й ченці, наче
бджоли, кружляють навколо стола,
Й ченці, наче
тіні, за нами виходять на площу.
На площі туман. І
я знов не дивлюся на вас,
та ваші слова
мені все потрапляють під кроки.
Ви ж тільки про
листя? Не час говорити, не час!
Я вас не любила.
Замовкніть… Замовкніть… Замовкніть…
Ця вогкість
вечірня, і рук перехрестя, і слів…
Давайте
повернемось. Темно і холодно.
Осінь
напилася крові і
важко хрипить у петлі,
мов змучена
відьма часів Ієроніма Босха.
супер!
ВідповістиВидалити)...
Видалитистарий Ієронім був би втішений, що його згадали у такому талановитому вірші.
ВідповістиВидалитиЙченці ніяк не можуть стати просто ченцями? )
А видаляти не будете зі сторінки за збіг?) Бо зо мною на пм таке зробили раз, чи навіть два)...
Видалитита шо ми, бешені, шолі? ))
Видалитито добре)
Видалитине знаю, мені там хочеться сполучника)
Просто звучить справді важкувато.
Видалитита все може бути)...
Видалитида. Босх домалював картинку. чудово!
ВідповістиВидалитистильно, шо тут казати
ВідповістиВидалития б нмд-ім&о як на мій спорчений дизайнєрський смак
переніс би третє *Замовкніть…* на наступний рядок
*замовкає у повазі
вірш чудовий...
ВідповістиВидалитиа вона таки справді не любила?... чи любила занадто...