Прошкували житами два надщерблених літа.
Запитала б у тебе: подивися, не ми то?..
Перевеслами пальців обіймала б колосся -
Ледь посріблені руни золотого волосся.
Брови серпня - серпами. Так минулого жаль, і
Лине серце у небо - сіра грудочка - жайвір.
Зупинюся. Затерпну на півслові. Бо вище -
Тільки те, недосяжне. Сокровенне. І - ти ще...
люблю, коли наче нічого й не сказано - а сказано так багато). теплий такий текст.
ВідповістиВидалитиА я люблю "немногословити". Вдячна, що почули
ВидалитиНастроєво, але мені трохи заважає оця багатослівність - " і ти ще", "не ми то".
ВідповістиВидалитиІ оце не подобається - "жаль, і
Лине серце у небо (сіра грудочка - жайвір)." - хтозна, може, тут справа в пунктуації, але я в тому місці, як наче їду по щебьонці))
Видать, літа не надщерблені, а таки добре полупані :) А можна якусь пропозицію? Біля жайвора не треба їздити, там краще підлетіти.
ВидалитиЛине серце у небо - сіра грудочка, жайвір?
Навіть не так:
ВидалитиЛине серце у небо.
Сіра грудочка - жайвір...
сіра грудочка
ВідповістиВидалитисокровенно
- - -
"І - ти ще... " - п"ять букв, а як багато минулого...
Є таке... дякую
ВидалитиА мені все подобається у цій присмерковій ліриці, і гра слів подобається.
ВідповістиВидалитиможиво "Лине серце у небо – сіра грудочка - жайвір." - отак?
і може, неосяжне, бо недосяжне - це як вирок.
Просто ми з тобою полюбляємо схожі ігри :)
Видалитидададада )
Видалитихотела написать то - что уже Осока написал..
ВідповістиВидалитими то - читается как мито, и даже "не мыто", і ти ще - "тыщи" (вот так, с переходом через языковой рубеж - один превращается в тьму:)
Ти хотіла написати не "читається", а "чується"? Бо читається воно так, як написано. Щодо тьми - не зрозуміла. Мабуть, не осилити мені "язиковой рубєж" :)
ВидалитиДякую, Таня.
тьма - это тысяча...
Видалитиа можна й нічого не чіпати... :о)
ВідповістиВидалититут щось - поза технікою... :о)
Тільки пунктуацію, Домі, тільки пунктуацію... :))
Видалитио жайвір як небесне серце / співуча денна миша летюча..
ВідповістиВидалитиа колорити... гарячі, пульсують, чадіють
і де воно наше літо..
де воно
І де? Іде...
Видалитигрусно, да.
Видалититеж іде...
все гарно, колосо-структурно
ВідповістиВидалитишурхіт жит
сонце у волоссі
тільки от ніяк не можу прочитати передостанній рядок
обідна
Треба писать абідна :)) Тепер віршеня ще й заїкається :))
Видалитинайкраще писати без розділових знаків - стільки проблем зникає)).
ВідповістиВидалитигарний вірш.
Янусь... а може краще таки з ними..? ..з розділовими наками..? я якось спробувала і вжахнулася безликості та беземоційності тексту... чесно! краще з ними, - рідними! :)
Видалитину, якщо комусь подобається мучитися, вагаючись, де і який розділовий знак поставити, нема питань :-)
ВидалитиЩас все повикидаю... К чорту коми! (псіхує) Грр-р-р... :))
ВідповістиВидалитиІтог: жило собі на світі щасливе нехитре віршеня ( з ігровими, так сказать, елементами, такими явними, до речі, що навряд чи треба їх вважати недоліками :)), а тепер сидить на купі щебеню, не-мите, заїкається і соплі витирає :) Єдиний аргумент, що вдалося знайти на його захист: а Любурці нравицця!
ВідповістиВидалитида!!! мені нравицця! буду, як папуга: і гра словами - особливо (ми то, ти ще), і звукопис, і образи. і розділові знаки. Нічо не чіпай.
ВидалитиЯ ж і говорю (як папуга нумер два) : аргумент желєзний :)
Видалитиоцей перший рядочок - та він вартий цілих томів )
ВідповістиВидалитиа ще ж і продовження є...;)
(вилазить із-під томів) - І це ше щастя, що так удачно на півслові затерпла :))
ВидалитиМісцями нічо.
ВідповістиВидалити