Не покидай мене, надіє,
Я сподіваюсь-буде так,Хоч я старію і сивію,
Проте ж горю я, а не тлію,
Багато можу, знаю, вмію,
І ще ж натхненням володію,
Щоб показати всім їм фак!
Хоч незабаром вже півсотні,
Та ще далеко до безодні,
Живу не вчора, а сьогодні,
І буду жити-не помру.
Так що, надіє, залишайся,
Гордися мною і пишайся,-
Я носа декому ще втру!
А, власне, вибір невеликий,
Поглянь, які навколо пики!
У тої ноги – як мотики,
А ті – неначе два глисти!
А в нас з тобою – все по плану,
Тобі зорю з небес дістану,
А схочеш – то пірнем в нірвану,
Куди ж тобі, до кого йти?
а Надія бува не з великої? ;))) не шерше ля фам??;)))
ВідповістиВидалитиОптимістичний текст і легкий такий.
нє, надія не з великої, це собіратєльний образ :)
ВідповістиВидалитиотак розчарували) а я думала.....
Видалитичоно ж "розчарував"? ви ж Світлана, а не Надія :)
Видалитилегко, по-хуліганськи)
ВідповістиВидалитиот би побільше по нірвану і в такому стилі - вийшов би цікавий тріп)
Хоч незабаром вже півсотні, Ви не умієте писати цікаво.
ВідповістиВидалити