Світлана Ілініч. Галера осені у істамбульській бухті

Галера осені у істамбульській бухті.
Пробач мої борги. Роздай мої любові.
Пливуть до моря баржі паперові –
твої слова, тобою ж і забуті.
Галера осені. Жовтогаряче рабство,
себе втрачання в диханні ритмічнім,
 аж поки сніг – таким колючим січнем.
А нині даль. І ще на клумбах айстри
гойдають вечір. Засинають бджоли,
тягучий мед віддавши бджолярам.
І сад стоїть, немов недільний храм,
з кадилом груш і яблунь омофором.

Галера осені. Багряна одіссея.
Чекання мрій і нездійсненних див
у товщі непрозорої води,
що пам"ятає сни своїх офелій.
По колу все. Осикові  човни
пливуть назустріч. Та не наздогнати.
Гінким вербовим гіллям проростати б,
не знаючи ні страху, ні вини.
З уривків слів зробити два весла.
Із клаптів днів напнути два вітрила -
і попливти туди, де вже відкрили
в тумані жовтім мій архіпелаг.