Не надихатись, не надивитись.
Сонце спить між кармінових китиць
у відчиненім навстіж вікні.
Це остання така пустота,
за якою ні світу, ні світла,
ані вітру, ні навіть повітря,
тільки даль золота-золота.
Це востаннє спинитись ніким –
та з тобою. І випити натще
те вино у надщербленій чаші –
надто пряне, щоб стати гірким.
одне з моїх любімих )
ВідповістиВидалити:)))))) отакої) дякую!
Видалити+100500
Видалитио та ну шо ви))))))
Видалитичєсноє~благородноє наше
ВидалитиНе начитатись :)
ВідповістиВидалитидяка :)
ВидалитиО, люблю цю поезію. Таких би більше)
ВідповістиВидалитиоо, дякую, потрохи щось та й викладатимемо
Видалитикрасотіща...
ВідповістиВидалитивельми гарно!
дяка! :)
Видалитиблестяще, браво!
ВідповістиВидалитидякую :)
Видалитигарний вірш.
ВідповістиВидалитивтім... якщо замість /та/ вжити /не/, то це буде цікавіше. бо скільки можна /з тобою/. я серйозно. і, як всіда, суб'єктивно.
Це востаннє спинитись ніким –
не з тобою. І випити натще
те вино у надщербленій чаші –
надто пряне, щоб стати гірким.
перечитав і зрозумів, що написав фігню якусь. але видаляти жалко: писав-старався....
Знаєте, насправді стільки вже було варіантів цього чотиривірша, що аж непристойно їх число називати.
Видалитиале в тому "не з тобою" щось є особливе, треба собі ще такий варіант до колекції долучити. Дяка :)