Поза сумнівами, я є. просто просторо, і йде весна горлом ця.
і щоранку прилітає до руки незаймана чи німа душа-горлиця.
тихо просить чистих насінин і сумну гітарну ніпрощо-музику.
я озвусь до неї восени. а до того може обійдусь музами –
не стоятиму біля вікна. і не слухатиму горе-горн-горлицю.
а ходитиму а-а-аж до темна, і дивитиму як ліхтарі моляться,
і губитиму свої сліди, і палитиму її святе пір'я і
не лети до мене. прилети.
забери мене ти
до свого
ірію.
щемно дуже
ВідповістиВидалитищемно і тужно
і сподівально
і сповідально
дякую за співпереживання)
Видалитиі по малюнку на крильце схоже )
ВідповістиВидалитимабуть то воно і є)
Видалитиі "ходитиму а-а-аж до темна..."
ВідповістиВидалитигарно як.
єсть! буде здєлано!
ВидалитиЛюблю цей текст. наче дивишся в глибину коридору із дзеркал.
ВідповістиВидалитидякую)
ВидалитиНіка Новікова!
ВідповістиВидалитиодна штука!
ВидалитиЯк називається така штучка, коли вірш вливається не у строфу, а набирає форми крилець, жирафок і риб?.. ( розумію, що я в гуральні, но це ще не біла гарячка, а тільки вопрос :)
ВідповістиВидалитиой не знаю, чесно слово) але звучить красиво, я би сама кого запитала)
Видалити