Відана Баганецька. ПРАцювати

Хай здохне Procter & Gamble!!!

Ірена Карпа

Компанія, в якій я працюю, є могутнім міжнародним монстром з монополістичними амбіціями, і працювати тут престижно, початок кар’єри тут – це напрочуд корисний запис в трудовій, а також безцінний досвід глобального мислення та вирішення задач, до яких не маєш ані снаги, ані здібностей, це нерви і гордість, це нові лептопи, якісні столи, дорогий лінолеум, стоси паперів з кольоровими фотографіями з техніки безпеки, діловий вираз облич на нарадах та постійні конференц-коли з бельгіями, чехіями, філіппінами, росіями, італіями та обома америками.



Колись ми часто виходили в парк, пили там сік на лавочці. Парк давно закинутий, колись, кажуть, у ньому були посипані гравієм доріжки, стояли гойдалки, молоді мами гуляли з візочками, а вагітні під ручку з новоспеченими чоловіками, діти прибігали сюди після та замість уроків. Тепер тут облущений фонтан з залишками якогось мозаїчного малюнку, правда, є лавки, зате під кожною з них купи битого скла, пластикових стаканчиків та сигаретних бичків.

Ми часто сиділи в парку довше дозволеного. А що – компанія, в якій я працюю, демократична. Говорили про якість соку, який пили, про їжу у столовій та про Сковороду. Про те, як нас привчили смакувати гливкі, або аж до чорноти засмажені, або тверді оладки, направду смакувати, щиро вірячи, що це неймовірно смачно. Про те, що хочеться прийти додому і не думати про те, що наступного дня рано вставати.

Що хочеться в Карпати – там ціле літо можна знайти прохолоду. Там особливий дух, там енергія суворих гір. Там чисте повітря, там колиби, там жили повстанці, там метеорологічні станції, і про них так натхненно писав Андрухович.

Що хочеться в Крим: Крим – це казка. Там запахи ялівцю, там безмежне море, що світиться вночі, там можна спати просто неба, не накриваючись і не одягаючись.

Що хочеться в Підгірці – там старий напіврозвалений замок. І в Хотин – там Юрчик освідчився Олені. І в Білгород-Дністровський – там велична фортеця, і це близько. І в Святогірськ – там білі скелі посеред степу. І в Софіївку, нарешті, адже я там ніколи не була.

І що справжнє щастя – то виконувати свою сродню працю. Співати лемківські пісні. В'язати гачком пледи. Досліджувати мови. Фотографувати білі скелі посеред степу та вежі старих напіврозвалених замків.