середа, 28 листопада 2012 р.

Оксана Суховій. У морській воді



Чотири богині танцюють у морі. І я –
зміїста форель, що струминня збиває під ними.
Регочеться літо. Купається сиве хлоп’я,
скидаючи набік своє облітання озиме.

Повітря як сукня – тонке і сріблясте. А я
вже вгору по сходах несу намиста і відлуння.
Минулі часи виростають із сонячних ям,
із сонячних ям устають ворохобні красуні…

Чотири богині у бубон горіховий б’ють –
засмаглих сміливців скидають небавом у хвилі.
Медузи у роті – то їхня колишня могуть.
Вода у легенях – то їхнє жадане безсилля.

А далі – не знаю. Погнала кудись течія
ті пера блакитні, ті спалахи у крутанині…
А в синьому небі сміється сріблясте хлоп’я,
а в синьому морі танцюють чотири богині.

5 коментарів:

  1. хороший настроєвий вірш. тонко і майстерно заплетено у це шитво блакитний колір у всіх його відтінках.

    ВідповістиВидалити
  2. одночасно прозорість і таїна
    сподобалося

    ВідповістиВидалити
  3. "Повітря як сукня – тонке і сріблясте. А я
    вже вгору по сходах несу намиста і відлуння." - це - прозоро. легко. відчуття шалі - туману.

    ВідповістиВидалити
  4. краса! містична, з народним придихом! та ще краса!

    ВідповістиВидалити