пʼятниця, 23 листопада 2012 р.

Ганна Осмоловська. Нурофен

ранок зустрів мене горобцями підсліпуватими.
скільки зі мною не бийся, як не лікуй мене
я щоранку ось цими руками скафандр висушений прасуватиму,
збираючись на планету зі стількома півкулями,

скільки соснових голок на середньостатистичному дубі,
скільки волосся на тілі після курсу доцетакселу.
з ніжністю розправляю брижі скафандрові грубі,
щоб потім їй показати
себе свіжу й веселу.

і кожного ранку я переконуюсь,
що планета або обережна
або що вона - порожнеча, в якій я хронічний гагарін.
а потім всі думають, що я загинула, і я не доводжу їм протилежне,
бо не встигаю.

бо прокидаюся о третій ночі, сушу свій скафандр феном,
бо не встигаю на свою планету, таку загадкову таку величну.
і мій здоровий глузд нагадує біль, приглушений нурофеном.
якимось таким нурофеном,
що діє вічно.

8 коментарів:

  1. тут щось сильніше за нурофен...

    ВідповістиВидалити
  2. кхм )))) не жміться - поділіться отим нурофеном, я тоже такий хочу.
    тверезо і своєрідно написано. цікавий вірш, глибокий, багатошаровий.

    ВідповістиВидалити
  3. це дуже потужний текст. вибуховий.
    після того, як я поґуґлила одне слово,
    стало не до жартів.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. дякую. тут справді не до жартів. я сама коли перечитала, про що я написала, то аж вжахнулася.

      Видалити
  4. а у нас тута десь, неподалік від *Астрального
    є проспект Алконавта Гагаріна

    там теж є портали..

    ВідповістиВидалити