неділя, 18 листопада 2012 р.

Анничка Королишин.Вмовкаючи.


                                 Перед світом, як чужинець, стати.
                                 Відпустити серце, хай мовчить.
                                 Бути і не бути.
                                 Перестати
                                 прислухатись, де тобі болить.
                                 Небо - рідне.
                                 І земля правічна
                                 покликом могутнім гомонить.
                                 І душа по-справжньому,дотично
                                 в унісон із вічністю звучить.

1 коментар:

  1. треба-таки постати перед вічністю... поки є час і здоров’я, поки... Поки - живі... Дяка, Анничко, прислухаюсь... :)

    ВідповістиВидалити