неділя, 18 листопада 2012 р.

Анничка Королишин.Образок.


Зависаєш, як павучок на павутинці, між небом і землею.
Вітер грається тобою безтямно.
Сонце визолочує павутинку.
Тримаєшся її.
Не знаєш, коли, де і через що обірветься.
Назбируєш світла.
Знаєш, що має прийти час заховатися в затишне кубельце.
Поринути в рятівний сон - до весни.                                      
Але то - потім.
Зараз - гойдаєшся між небом і землею.
Тоненька струна твоєї душі бринить незмовкаючим життям...

8 коментарів:

  1. точно, образок. навіть дмухнути на нього страшно )

    ВідповістиВидалити
  2. ..відчуваюся якось так чи подібно.. гарнй вірш...:)

    ВідповістиВидалити
  3. Аннічко, притаманно-трепетне і дуже окреме, як і більшість тих поезій, що мені пощастило почитати у Вас

    ВідповістиВидалити