Я бачила заплаву у причасті:
вино – линова кров – і сірий хліб,
дрібна і метушлива паства риб…
ломаччя посміхалося гілчасто,
гули важкі джмелі медовосито,
вгасало сонце, бронзою налите,
мій лин співав, та пісня не лилася;
і мокрими очима до долоні
моєї він тулився.
квола, ласа
півсутінь виповзала з оболоні,
і лин тоді тремтів і шепотів
про води життєдайні та святі.
та вір мені, я бачила – він їв
гірку рокиту, тлустих вудіїв,
човна, що потопельника несе.
до чого піднесеш – ковтав усе!
але і тим надихатись не міг
в густій новонародженій пітьмі.
я бачила, як достигали грона
тих світляків, яким губила лік;
як повня у воді блищала линно,
як мляво віджарів вузенький комин
за овидом.
і як покрав жарини
дрібних зірок голодний степовик;
я бачила, як небо гайворонить,
і стигне ніч, бо день уже остиг.
лин шепотів, допоки зовсім стих:
коли тепло останнє не вборонять
ламкі очеретяні духи стріх,
в духмяних яслах трьох осінніх коней
до сходу сонця вродить перший сніг.
оооо, дууже смаковито і ситно
ВідповістиВидалитипросто неймовірний вірш
дякую) найскладніше в такому тексті - запам*ятати емоцію максимально точно.
ВидалитиПісля таких віршів здається, що Ісус був українцем. Що б це не означало :)
ВідповістиВидалитипевно, Він просто не мав національності. або мав їх усі))
ВидалитиО! середина грудня! які можуть буть лини, скажи пожалуста!?
ВідповістиВидалити:))))
настав час ностальгіїї :)))
Видалитице, як зустріти гарного знайомого,
ВідповістиВидалитиз яким давно не бачився.
і букви всі на місці,
і слова ті самі,
і рядочки,
але після прочитання -
вірш показує себе по-новому.
наче додалося інших звуків,
кольорів.
на дотик - холод.
на відчуття - запах осіннього ломаччя,
гіркої рокити,
і зблиску важкого бронзового сонця.
те, про що шепотів лин -
має ледь вловимий дух язичництва,
таїни обрядів,
запах мавчиних кіс.
пророцтво,
що несе у собі зимове народження.
о, Терцино... як важко відповідати на такі коментарі притомно) найправильніше - насолоджуватися ними мовчки.
Видалитихай лин говорить, не мовчить - і грона
ВідповістиВидалитивиблискують як повня у воді,
слова тепло вборонять - і огорне
свята печаль від дивних сновидінь...
нехай)
Видалитигарний вірш. правда, я десь від чверті до кінця тексту почав втрачати зв"язок образів, але загальне враження - чудове. Початок і перша половина дуже сильні.
ВідповістиВидалитидякую. я, мабуть, також би втратила, якби була читачем. для автора все зрозуміліше, бо в основі текста емоція. настрій, а не сюжет чи образ.
Видалити