Мовчалося...
Ні ти, ні я сьогодні
не cтанем снігом.
Три старі мости
завмерли над проваллям.
Все холодне: каміння, шкіра і крихкі хвости
горгулій, що висять над хідниками,
розкривши пащі — снігові чи нам?
Мовчалося...
Ні я, ні ти, ні камінь
не змінимось.
Омріяним синам
не вкажемо шляху.
Рукою, рухом
не спинимо віддалення,
прости...
Кружляла невигойна завірюха,
мов білі обезумілі хорти
порвали ланці.
Глухо сапав морок.
Мовчалося...
Ні сніг, ні ти, ні я
не заговоримо.
Ні в тридцять, ані в сорок.
Ми рівнотихі.
Отже — нічия...
Нархувала три мовчання, але то нічого )
ВідповістиВидалитиСподобався і ритм, що нагадує сніг, який падає тихо і довго, і образи, і неологізм "рівнотихі".